При вихованні просвітницьких якостей дитини музична гра – це продуктивний засіб виховання, тому що “духовне життя дитини повноцінне лише тоді, коли вона живе в світі гри, казок, музики, фантазій і творчості” Стельмахович М.Г. Народна дидактика. – К.:Знання, 1985. – с.156.

Працюючи над “Весняночкою”, автор поставив перед собою і перед вітчизняною педагогікою конкретні завдання, суть яких полягає у вихованні фізично здорового, етично стійкого та інтелектуально розвинутого громадянина України. Отже, кінцеву мету виховного процесу В.Верховинець вбачав у тому, щоб на основі музичних ігор у об'єкта педагогічного впливу сформувалися риси характеру та навички, властиві добре вихованій людині реалістичного сьогодення.

Кожна гра у “Весняночці” несе в собі глибоке смислове навантаження і має конкретно визначену мету. Шлях до мети лежить через виконання завдань, поставлених перед дитиною у грі. Ці завдання відзначаються винятковою різноманітністю. Вони поступово ускладнюються, але, періодично повторюючись в іншому викладеннні та в іншій ігровій ситуації, добре виконуються дітьми. Таким чином досягається необхідна послідовність у посиленні впливу на розвиток розумових та фізичних здібностей дитини.

Всі вищенаведені та чітко проконстатовані факти дають нам зробити певні висновки. А саме, “Весняночка” займає особливе місце у творчості Василя Миколайовича Верховинця. Вона ніби та колиска, де зростали його ідеї та задуми в галузі педагогіки, хореографії, композиції та інсценованої пісні.

“Весняночка” – перша книжка ігор з піснями для дітей, видана в Україні в пострадянські часи. Відігравши велику роль у справі виховання дітей у 20-30-і роки минулого століття, вона користується заслуженою пошаною і в наш час.

Її автор – В.М.Верховинець є одним із основоположників створення дитячого музично-ігрового репертуару і одним із фундаторів нинішньої музичної літератури для дітей.

Розглянули ми також максимально велике значення музичних ігор для навчально-виховного процесу української національної школи. Вони складають вагомий і значний пласт в українській дитячій музичній творчості і відзеркалюють дитяче світосприйняття. Музичні ігри можуть стати основою музично-педагогічної творчості в роботі з молодшими школярами української національної школи.

Таким чином, вивчивши теоретичну спадщину В.М.Верховинця, ми зробили узагальнені підсумки:

Василь Верховинець – основоположник музичної педагогіки для молодших школярів.

В процесі вивчення музичної грамоти в школі педагог розробив підбірку музичних ігор для школярів різних вікових груп, керуючись науковими принципами.

Автор “Весняночки” розробив підбір музичних ігор, керуючись принципом зв'язку навчання з життям суспільства, з будівництвом і становленням України.

Теоретична основа використання музичних ігор базується на педагогічному принципі систематичності і послідовності.

Використовується педагогічний принцип доступності музичних ігор для школярів різних вікових груп.

В музичних іграх В.Верховнинця реалізується принцип унаочнення, що виражається в танцювальних рухах, бутафорії, реальної обстановки згідно пір року.

Використання принципу емоційності найбільш виразно реалізується у процесі проведення музичних ігор.

Планування проведення музичних ігор для молодших школярів передбачає педагогізацію навчання як важливого педагогічного принципу.

При проведенні музичних ігор з молодшими школярами автор “Весняночки” реалізує принцип диференціації музичного та ігрового матеріалу згідно вікових особливостей.

До цих висновків ми прийшли, опираючись на теоретичну практику та методичну базу, поєднуючи вивчення сучасних досягнень педагогіки, дидактики, психології.

§2. Хореографія, драматургія, виховання та розвиток молодших школярів.

Інтенсивний розвиток самобутнього, оригінального, народно-танцювального мистецтва, зокрема народно-сценічного танцю, природне і разом з тим надзвичайно цінне й цікаве явище в культурному житті нашої держави. Тісний зв'язок мистецтва з життям народу, небачений розквіт народних талантів – ось ті джерела, що живлять національну культуру народу, сприяють її буйному квітуванню.

Все більшого значення у зв'язку з цим набуває масова художня самодіяльність. Аматори сміливо беруться за відтворення найактуальніших явищ нашого сьогодення, відбиваючи їх у хореографічних композиціях, картинах, сценах. Нові сюжети, герої, ситуації, а разом з тим і нові форми, нові сучасні засоби виразності – таке спрямування сучасної української хореографії.

Хореографія (від грецьких слів “хорео” – танець і “графо” - пишу) – це вид мистецтва, у якому завдяки ритмічній зміні систематизованих художньо-зумовлених положень людського тіла створюються танцювальні образи Василенко К. Лексика українського народно-сценічного танцю. – К.:Мистецтво, 1971 – с.5. Основними виражальними засобами тут є поєднання рухів рук, ніг. Корпусу, голови, різноманітний гармонійний ритм, який фіксується в танцювальних рухах, позах, жестах, міміці. Вони й створюють пластичний малюнок.

Хореографічне виховання “має велике значення в естетичному розвитку людини; засобами танцювального мистецтва воно прищеплює любов до прекрасного” Бондаренко Л. Методика хореографічної роботи в школі. – К.:Музична Україна, 1974 – с.3. Саме така мета стоїть перед керівниками хореографічних гуртків у школах, оскільки естетичне виховання повинно починатися в ранньому віці.

Викладаючи танці у школі чи в позашкільних закладах, завжди слід пам'ятати, що танець як мистецька дія не може бути беззмістовним, бездійним, бо він, як і інші види мистецтва, сприяє вивченню дійсності, допомагає формуванню світогляду, завдяки впливу “???”.

Танець – це сукупність виразних і організованих рухів, підпорядкованих загальному ритмові, втілених у звершену художню форму. Він має невичерпні можливості для розкриття думок і почуттів танцюристів.

Хореографічне виховання дитини не можна уявити без піклування про її фізичний розвиток. Танцюрист, який вільно володіє корпусом і легко координує рухи, повніше й глибше розкриває зміст танцю.

Кожен хореографічний твір вимагає від учня емоційності, творчої активності, мобілізації всіх його фізичних та духовних сил.

Треба також завжди мати на увазі, що тільки емоціями не можна правильно розкрити зміст танцю. Потрібна ясність думки,