2.9. Медицина

У XVIII — першій половині XIX ст. кожен третій лікар Російської імперії був вихованцем Києво-Могилянської академії, всього, за підрахунками В. Плюща,— 740 лікарів. Багато хто з них після на-вчання за кордоном поверталися докторами медицини й займали про-фесорські кафедри. Біля витоків епідеміології Росії стояли Д. Самойлович, П. Погорецький, К. Ягельський. Першим фізіологом вва-жається М. Крутень, першим акушером, фізіотерапевтом — Н. Амбодик-Максимович. Професорами Госпітальних шкіл були С. Леонтович, К. Рожалін, X. Тихорський та інші, їх походження довгий час прихову-валося під назвою «вітчизняні вчені», при цьому не згадувалося, що Вітчизною їх була Україна.

2.10. Церква

В іншій царині, церковній, до 70-х років XVIII ст. всі вищі ієрархічні посади в Росії посідали також переважно могилянці. Це митрополити: Тобольський і Сибірський — Філофей Лещинський, Іоан Максимович, Павло Конюшкевич, Арсеній Мацієвич; Ростовський і Ярославський — Дмитро Ростовський (Туптало); єпископи та архієпи-скопи: Псковський і Нарвський — Теофан Прокопович, Рафаїл Заборовський; Рязанський і Муромський — Стефан Яворський, Гавриїл Бужинський; Астраханський і Костромський та Санкт-Петербурзький — Сильвестр Кулябка; Смоленський і Дорогобузький — Гедеон Вишневський; Великоновгородський і Великолуцький — Стефан Калиновський; Вологодський і Великоустюзький — Теофілакт Слонецький; Мстиславський, Оршанський і Могильовський — Георгій Кониський; архімандрити: Троїце-Сергієвський — Амвросій Дубневич, Якутсь-кий — Іларіон Лежайський, Слуцький (Білорусь) — Михайло Козачинський, Московського Донського монастиря — Варлаам Лящевський, Московського Заіконоспаського монастиря — Ґедеон Слонимський, всі архімандрити Троїце-Сергієвого монастиря від 1722 до 1766 р. та інші.

Перші посланці з Києво-Могилянської академії, відбува-ючи до Росії, керувалися високими ідеями просвітницького характе-ру. Частина з них їхала добровільно, тяжіючи до центрів митрополії в пошуках можливості застосування своїх знань. Починаючи від часів Петра І, до Росії з Академії забирали практично всіх її талано-витих вихованців. Втрачаючи їх, Академія працювала з великою на-пругою. Не втішали й високі оцінки її діяльності найвищими посадо-вими особами Росії, такими, як міністр народної освіти Петро Завадовський або ректор Московської слов'яно-греко-латинської ака-демії архієпископ Смоленський Ґедеон Вишневський.

Відірвані від України, часом поневірялися в тузі численні мо-гилянці в Іркутську, Тобольську, Архангельську, Холмогорах, Астра-хані, Владимир, Смоленську, Севську, Рязані, Казані, Воронежі, Нов-городі, Суздалі, Пскові, Устюзі, Костромі, та інших містах.

Висновок

Поглинання Росією розумових сил України неухильно зменшувало її освічений стан, інтелектуальну еліту. Україна дедалі виразніше набирала рис колоніальної країни. Ті вихованці Академії, які залишилися на Батьківщині, усвідомлювали це й примножували зусилля, спрямовані на визволення України, принаймні, на обсто-ювання її автономних прав. До цих прав вони відносили й збережен-ня Академії, надання їй урядової підтримки й перетворення на су-часний університет, їхні зусилля підтримувала свідома громадськість Києва й України. Але марно. Царський уряд послідовно знищував в Україні все, що могло б стати хоч якимсь ґрунтом живлення національної свідомості, думки про незалежність. Тож чи мала пра-во на життя Києво-Могилянська академія, яка протягом двох століть поширювала знання, готувала наукову, освітню, церковну, мистецьку інтелігенцію, державних і військових провідників Укра-їни, формувала суспільно-політичне мислення й духовність укра-їнців, впливала на утвердження їхньої національної свідомості? За наказом Синоду від 14 серпня 1817 року Академію було знищено.

Але незнищенним залишається дух нації і його джерела. 24 серпня 1992 року, в першу річницю незалежності України, гос-тинно відчинив свої двері новим поколінням українців Національний Університет «Києво-Могилянська Академія».

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Бичко А.К., Бичко І.В. Феномен української інтелігенції. – Дрогобич, 1997. – 61 с.

Величко С.Літопис: 2 т. – К., 1991. – 136 с.

Граб’янка Г.Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. – К., 1992. – 39 с. – С.11-12.

Грачотт С. Спадко Ренесансу в українському Барокко // Українське Бароко: матеріали І Конгресу Міжнародної асоціації українців м.Київ, 27 серпня – 3 вересня 1990. – К., 1993. – С.8-11.

Києво-Могилянська академія в іменах, ХVII-XVIII ст..: Енциклоп. вид. / Упоряд. З.І.Хижняк; За ред. В.С. Брюховецького. – К.: Вид. дім “КМАкадемія”, 2001. – 736 с.: 290 іл.

Німчук В.В. Києво-Могилянська академія і розвиток української лінгвістики XVII-XIX ст. // Роль Києво-Могилянської академії в культурному єднанні слов’янських народів. Зб. наук. праць, К., 1998. – 69 с.

Прокопович Ф. Духовний регламент. – М., 1856. – 45 с.

Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх. – К., 1992. – 33 с.

Українська культура. Лекції. – К., 1993. – С.62-63.

Торбаков И.Б.Киево-Могилянская академия как культурно-просвестительский центр перехідного періода // Русская культура в перехідний період от средневековья к Новому времени. – М., 1992. – С. 108-128.

Volumina Legum, t.4. Peterburg, - 1859. – 69 s.