При цьому поняття "культура" є значно ширшим, ніж поняття "мистецтво" і являє собою весь неоглядний світ творчої діяльності й множину її продуктів. Більшість з них можна безпосередньо побачи-ти, бо вони існують в певній речовій формі, виражені в камені, на полотні, в металі. Таким чином, перша і найдоступніша сфера виявів культури - це світ предметів, які можемо безпосередньо спостеріга-ти. Багатоманітність культури визначається бага-томанітністю самої людської діяльності. Розгалуження цієї сфери культури можна класифікувати по відношенню до природи, суспіль-ства і окремої людини.

Стосовно природи можна вести мову про культуру землеробства, садово-паркову культуру, про певні культивовані види рослин (зерно-ві культури, особливі сорти фруктів та овочів), про рекультивацію ландшафту (тобто повне чи часткове відновлення певного природного середовища, порушеного попередньою господарською діяльністю).

Сюди ж відноситься й загальна культура матеріального вироб-ництва, адже вона існує не тільки як його продуктивна здатність, але й як вплив на природне середовище. Розвиток культури характеризує ступінь оволодіння людиною силами природи, рівень розвитку самої людини, розширення її знань, удосконалення здібностей. Змінюючи природне середовище, пристосовуючи його до своїх потреб, людина створює культурне середовище, в яке входять техніка, житло, поселення, засоби зв'язку (дороги, транспорт), засоби спілкування (мов-лення, писемність, радіо, телебачення та ін.) тощо. Зараз люди живуть фактично у створеному ними середовищі, їх оточують власні творін-ня. Однак і сама природа, яку внаслідок усе потужнішого людського впливу небезпідставно почали називати "навколишнім середовищем", вимагає до себе поважного, справді культурного ставлення. Нещадна експлуатація природних ресурсів довела, що практично усі ці ресурси є вичерпними, а жити без них людство не може.

Матеріальне виробництво як посередник між суспільством і природою включає в себе і специфічно суспільні види культурної діяльності. До неї відноситься перш за все праця. Культура праці – це культура безпосередньо виробничої діяльності і культура управління виробництвом. Тут можливий і дрібніший поділ: культура керівника, культура будівельника тощо. Опредмечена праця – це засоби і знаряддя праці, весь світ предметів, в яких завмерли зусил-ля людей, які колись працювали. Загальний рівень чи ступінь розви-тку суспільства, який виявляється в якихось досягненнях, також ви-значають поняттям "культура".

З точки зору історії культури, якій, власне, і присвячено цей підручник, поняття "культура" використовують при характеристиці історичних епох (середньовічна культура) чи пам'яток (археологічна культура), характеристиці суспільств та регіонів (європейська культура), характеристиці народів, кожен з яких створює неповторний куль-турний простір (українська культура). Історично зумовлене співставлення різних, але хронологічно й географічне близьких культур дає можливість набагато краще пізнати кожну з них в їх особливостях і водночас усвідомити загальні закономірності культурного розвитку людства і, скориставшись накопиченим за кілька тисяч років досвідом, зробити надбання світової та вітчизняної культури невід'ємною частиною особистої системи цінностей.

Культура окремої людини не існує у відриві від перерахованих видоутворень культури. При цьому ані ставлення до природи, ані ставлення до праці чи громадських обов'язків – ніщо так не харак-теризує особисту культуру, як ставлення людини до людини і до са-мої себе. Оскільки джерело культури - в самій людині, то нехтування людиною і людськими стосунками в суспільстві у підсумку впли-не і на стан суспільної культури.

Культура людини передбачає єдність і гармонію її тіла і душі (психіки). Гора м'язів не врівноважить крапельку інтелекту. Проте і культ розуму – це все ж не культура розуму. Розвиток раціональних здібностей має супроводжуватися розвитком морально-ціннісної та художньо-естетичної сфер, оскільки розумний негідник чи не небез-печніший, ніж розумово малорозвинений "атлет". Необхідна куль-тура почуттів, яка виявляється як їх розумність і вихованість. Вона є основою загальної культури поведінки. Людина – це кристал культу-ри, її концентрований вираз. Але вона є і душею культури, її джерелом. Це передбачає її всебічний розвиток, гармонізацію розуму і почуттів, душі та тіла. Для досягнення цієї мети існує культура виховання.

1.2. Матеріальна і духовна культура

Культуру прийнято розподіляти на матеріальну і духовну, од-на з яких є проектом матеріальної, а інша – духовної творчості. До матеріальної культури, яку часто співвідносять з поняттям "цивілізація", відносять сукупність матеріальних благ, а також різноманіт-них засобів їх виробництва. Духовна культура поступово складаєть-ся з ціннісного переосмислення всієї сукупності отриманих люди-ною знань, загальноприйнятних уподобань і пріоритетів, і використовує для цього всі форми суспільної свідомості: філософію, науку, мораль, право, мистецтво. Матеріальний і духовний елементи куль-тури нерозривно пов'язані між собою. Матеріальна, виробнича дія-льність людини дуже часто визначально впливає на її діяльність в інших сферах життя. З іншого боку, результати її чуттєвої, розумо-вої та інтуїтивної діяльності матеріалізуються, перетворюються в речі, технічні засоби, твори мистецтва. Наприклад, знання про інтуї-тивно-наукове прозріння Д.І.Менделеєва відносно періодичної таб-лиці хімічних елементів або про багато в чому подібний прорив французького винахідника Е.Ленуара, який у 1860 р. сконструював перший практично придатний двигун внутрішнього згорання, стали надбанням