Генріх Венявський (1835-1880рр.) залишив яскравий слід в музичному мистецтві не тільки як геніальний скрипаль, але ще й як дуже обдарований композитор, який володів самобутнім творчим почерком.

Своєю творчістю Венявський продовжив прогресивні традиції скрипкового віртуозно-романтичного мистецтва Н. Паганіні та Г. Ернста, багато в чому був близький до А. В’єтана.

Улюбленим жанром Венявського була мініатюра. Власне в ній склався його ліричний індивідуальний стиль. З іншого боку, віртуозна стихія, артистичний темперамент спонукали Венявського до створення великих творів, у кращих із яких узагальнено багато образів і прийомів, знайдених у мініатюрах.

Із творчістю Венявського пов’язаний розквіт польського скрипкового мистецтва ХІХ століття, його найбільш плідний період. Самобутній образ Г. Венявського, який залишив яскраві зразки національного скрипкового стилю, складався під визначальним впливом польського народного музичного мистецтва, а також творчості Шопена і Монюшка.

Творчий стиль Венявського протягом життя змінювався. У ранньому періоді творчості він був схильний до перебільшеної патетики, пафосу, приголомшливих ефектів, частого застосування складних прийомів скрипкової техніки. Пізніше глибоке пізнання інструмента дозволило Веснявському перейти до використання більш тонких виразових засобів, філігранних штрихів, ажурних пасажів, співставлення різноманітних тембрів, співзвучь і т. д. Композитор осягає високе мистецтво добиватися максимального ефекту, застосовуючи мінімум засобів.

В області форми Венявський незмінно дотримується класичних принципів. Навіть у «найбурхливіший» період творчості йому не було притаманне характерне для романтизму сміливе ламання класичних форм, як наприклад у В’єтана (концерти №4, 5). Задуми Венявського гармонійно вкладались у класичні форми, щоправда, в деяких випадках досить вільно (наприклад, концерт d-moll, І ч.)

Плідними виявились зв’язки Венявського з російським реалістичним мистецтвом. Він брав активну участь з музичному житті Росії.

Із творів раннього періоду особливо цікавий неопублікований Концерт для скрипки D-dur. Є відомості тільки про другу і третю частини цього концерту, що відносяться до кінця 1850 – початку 1851 років. Друга частина концерту – «Rondo Russe de concert» був написаний Венявським у Петербурзі в 1851 році. Пізніше Венявський переробив фінал, дещо розширивши і ускладнивши його, і видав під назвою «Елегантне рондо» ор. 9 №2.

1852-1854 роки – час посиленої композиторської діяльності Венявського. До цього періоду належить майже половина його опублікованих творів. У них ще дуже сильно відчувається вплив віртуозних творів Паганіні, Ернста, В’єтана.

Найбільш значним твором цього періоду є Концерт №1, fis-moll, ор. 14 (1853). Ним завершується лінія віртуозно-романтичного концерту, що йде від Паганіні, Ернста і В’єтана. Це – останній «великий» віртуозно-романтичний концерт. І якщо за елегантністю та витонченістю він ближчий до В’єтана, то за колористичною майстерністю, орнаментальністю – до Паганіні.

Концерт fis-moll для Веневського мав особливе значення – це підсумок його творчих пошуків, найбільш повне втілення його віртуозно-романтичних поривів. Виконавський стимул тут домінує, визначаючи характер і форму концерту, його виразові засоби.

Під час написання цього концерту Венявський мобілізував все нове, знайдене ним в інших творах – і технічні прийоми, і оркестрові виразові мелодичні звороти. Без сумніву, він чув велику кількість нових творів, був обізнаний із новими вимогами, передовими течіями в музиці. Все це наклало відбиток на образи і стиль концерту.

Створюючи твір широкого концертного розмаху, масштабний, романтично піднесений, Венявський використовує для розкриття змісту концерту яскраві віртуозні засоби, колористичні фарби. Він не йде шляхом симфонізації концерту, великого тематичного розвитку основного матеріалу. Головним виразовим засобом тут є мальовнича, декоративна віртуозність, яка надає музичним образам більшої широти і розмаху, дозволяє яскравіше їх розкрити, захопити слухача романтичним каскадом ефективних прийомів скрипкової техніки (особливо в першій частині). Віртуозні пасажі, різноманітні види подвійних нот і акордів, прості і подвійні флажолети, різні віртуозні штрихи, яскраві темброві фарби – все підпорядковане одній меті: створити відчуття святковості, театральності, яскравої «видовищності» концерту – і вимагає максимальної майстерності від виконавця.

В музиці концерту (особливо в першій частині) ясно відчувається зв’язок із творами Паганіні, Ернста і В’єтана. Для змалювання подібних образів тут використано схожі романтичні інтонації і виразові засоби. Це і улюблений прийом стрибка на дециму, який іде від Паганіні, і пасажі – «пружини», що стрімко розгортаються до кульмінаційного звуку, і велика кількість зменшених септакордів, і «забарвлення» окремих елементів теми акордовим викладом, орнаментуванням і т. д.

Особливо важлива подібність інтонацій і структури багатьох основних тем концерту, що надає йому неповторної цілісності. Можливо, тут виявився вплив творчості Ліста, улюблений ним принцип монотематизму.

Особливе місце серед творів Веневського займає Другий концерт d-moll, ор. 22, присвячений видатному іспанському скрипалю Пабло Сарасате. У ньому індивідуальний стиль Венявського дістає найбільш повне виявлення. Глибока поетичність і одухотвореність музики, органічність і цілісність форми, багатство фактури, краса мелодії роблять його одним із улюблених творів скрипкової літератури. В музиці концерту можна прослідкувати благотворний вплив як творів Ф. Шопена, так і російської класики, особливо П. І. Чайковського.

За жанром це – романтичний ліричний концерт, де солююча скрипка не протиставляється оркестру, а ніби виділяється з нього, зливається з ним.

На відміну від А. В’єтана, А. Львова, Й. Іоахіма та інших композиторів-скрипалів, які прагнули відійти від класичної трьохчастинності концертного циклу і або розширити його до чотирьох частин (А. В’єтан - концерт №4), або звузити до одночастинності (Л. Шпор – концерт №8, А. В’єтан – концерт №5, А. Львов – «Концерт у формі драматичної сцени», Й. Іоахім – концерт ор. 3, та ін.). Венявський пише свій концерт у формі традиційного тричастинного концертного циклу (аж до подвійної експозиції). Але форма його