Коханьський ознайомив свого друга з усіма таємницями скрипкової техніки, різноманітні види якої використані в творах Шимановського, особливо щедро в концертах. Але віртуозний блиск ніде не перетворюється в них на самоціль, а музичні образи розвиваються в оркестрі і набувають такого значення, що можна говорити про новаторське перетворення жанру інструментального концерту шляхом насичення його рисами sinfonia concertante.

Два скрипкові концерти Шимановський написав у зрілому періоді своєї творчості, який можна поділити ще на два етапи: перший відзначений зацікавленням античною та давньосхідною тематиками і другий – це захоплення древніми пластами польського фольклору, що наближає Шимановського до пошуків сучасників – Б. Бартока, Д. Енеску, М. де Фальї. Різницю між двома еталонами зрілого періоду творчості Шимановського можна побачити на прикладі двох скрипкових концертів.

Перший скрипковий концерт ор. 35 означав поступове повернення на позиції «чистої» музики. Це одночастинний твір, в якому легко виділити чотири розділи, відповідно до традиційного сонатно-симфонічного циклу. Тільки два перших розділи, які нагадують класичні Аllegro і Andante, мають програмний характер. В якості програми композитор використав тут поетичний вірш Тадеуша Міцінського «Травнева ніч» (з циклу «У мороці зірок»). Цей вірш відіграв роль творчого імпульсу, який надихнув уяву композитора на створення ліричних образів. Перший скрипковий концерт – надзвичайно емоційний твір. Він досить легко завоював успіх у музичному світі.

В загальному твір побудований так, що скерцозні фрагменти утворюють наскрізний образно-тематичний пласт, який чергується із кантиленними епізодами. При цьому виникає жанровий контраст емоційно-смислового характеру, досить таки спонтанний і непередбачуваний. Динамічно-активні теми стають раптом меланхолійними, споглядальними, а лірична відвертість перетворюється на вишукані капріччіо.

Сольна партія скрипки дуже цікава. Слід відзначити, що Шимановському досить легко вдаються наспівні скрипкові мелодії. В концерті дуже багато дрібної техніки, що створює настрій казковості (різноманітні пасажі, трелі, флажолети), чимало імпровізаційних моментів.

Дуже часто сольна партія перегукується з оркестром, особливо із дерев’яними духовими (флейта, гобой, кларнет). Це створює враження своєрідного орнаменту.

Перший скрипковий концерт надзвичайно світлий, навіть, можна сказати, «теплий» за своїм колористичним забарвленням.

Зустріч Шимановського з І. Стравінським стала приводом для змін у творчості першого. Він остаточно вирішив пов’язати свою манеру письма з польською народною музикою.

Другий скрипковий концерт ор. 61 також одночастинний і поділяється на три розділи. Перший побудований на розвитку мотиву, який дуже близький до гуральських наспівів (лідійський лад, терцово-квартові інтонації). Другий розділ є ліричним відступом, він відповідає повільній частині сонатно-симфонічного циклу. Третій розділ – це своєрідний розгорнутий фінал. Епізоди, побудовані на короткому, закличному мотиві, чергуються із ліричними відступами. Сам мотив то передає ефект звучання національного ансамблю чи гри народного скрипаля, то звучить мужньо, енергійно, то скерцозно. З жанрового розвитку цього мотиву виникає кода, яка є уособленням народного свята, гуляння.

В обох скрипкових концертах К. Шимановського партія скрипки є яскравою, віртуозною, багатою. Автор використовує найрізноманітніші прийоми: подвійні ноти, пасажі, акорди, флажолети, трелі та майже всі види штрихів: від деташе і легато до спікато і сальтандо.

Кароль Шимановський пройшов шлях складної творчої еволюції. Звертаючись до різних манер письма, він поєднав національну традицію із прийомами сучасної композиторської техніки і тим самим дав початок польській музиці ХХ століття.

На початку ХХ ст. розвиваються традиції романтизму та неоромантизму, посилюється інтерес до старовинної польської музики. На межі ХІХ-ХХ ст. в Варшаві створюється творча група «Молода Польща», яка відіграла важливу роль в утвердженні національної польської музики та сприяла виданню й виконанню нових творів польських композиторів і залученню польських музикантів до найновіших течій світового музичного мистецтва. Композиторів «Молодої Польщі» в перші роки її діяльності об’єднували характерні стилістичні риси: неоромантичні тенденції в області гармонії та інструментовки, а також програмність. У той час концерти для скрипки писали такі композитори: Е. Моравський, Я. Маклякевич, А. Тансман, А. Шаловський. У доробках І Падеревського, Р. Статковського, В. Малишевського, С. Веховіча, Т. Шеліговського, Б. Шабельського, А. Малявського та інших є сонати та п’єси для скрипки.

Глава ІІІ.

Вітольд Лютославський (н. 1913р.) – один із визнаних лідерів музики ХХ століття.

Лютославський бачить сучасну музику як невід’ємну частину всієї музики, що належить до нашої цивілізації, почавши від Перотіна** Перотін (Perotin, Perotinus) – французький композитор кінця ХІІ – першої половини ХІІІ століть аж до наших днів. Творчу працю кожен композитор великою мірою будує на знаннях, запозичених із минулого. Жодним іншим способом не можна ґрунтовно навчитися композиторського ремесла, як власне слухаючи й аналізуючи музику інших композиторів, а передусім великих класиків усіх епох. Це необхідна складова освіченості, бо це є художнім досвідом кожного творця.

Одним з фундаментальних уроків у цій сфері для Лютославського було вивчення музики віденських класиків, передусім Бетховена, найвитонченішого віртуоза форми, який будь-коли існував. Багато навчився також від Гайдна, музика якого – особливо симфонії – є свідченням великої рафінованості у веденні слухача через твір.

Великий вплив на Лютославського мала і творчість композиторів ХХ століття. У цьому періоді історії музики Лютославський виокремлює два головні напрямки, з яких один – післяшенбергівський – пов’язується з дванадцятитоновою технікою: серіалізм, вебернізм, поствебернізм і т. д. Початковим джерелом другого напрямку є творчість Дебюссі. До нього належать також такі особистості, як наприклад, Стравінський зі своєю ранньою творчістю, Варез чи Месіан. З цим напрямком Лютославський пов’язаний набагато більше, ніж