“Ікона Ісуса Христа”.

“Ікона Богородиці”

ЗМІСТ

1. Вступ ............................................................................................... | 3

2. Історичні відомості про розвиток ікони ....................................... | 8

3. Символи в іконографії та їх значення .......................................... | 41

4. Технічний процес виконання та його етапи ................................. | 48

Вибір основи та її обробка

Підготовка ґрунту

Виконання живопису

Золотіння

Лакування

5. Висновок ......................................................................................... | 53

6. Список використаної літератури ................................................... | 56

7. Додатки …………………………………………………………..

ВСТУП

Популярність, якою користується (в західному середовищі теж) такий типовий для східного благочестя елемент, як ікона, ставить перед нами запитання, що спонукають нас до певних міркувань. Яка причина такої ідеалізації ікон? Чому ікона, подібно до будь-якого іншого виду мистецтва, протягом певного історичного періоду зазнає розквіту, а відтак — неминуче — й занепаду? Чому нині нама-гаються наслідувати лише ікони "класичного" періоду, а не пізніших часів, адже ж створені порівняно недавно ікони теж були предметом почитання, вшановувались пахощами ладану, свічками та поклонінням? Чому нині пишуть ікони, майже досконалі з технічного боку, але забувають про молитви, пости, чування, очищення, що ними супро-воджувалось іконописання в минулому? Можливо, ікона — це всього лиш певна специфічна мистецька техніка, якої можна навчитися, маючи хоч трохи хисту, а цілий той релігійний контекст, в якому здійснювалося іконописання, належить вже до минулої доби?Неможливо не замислитись над тим, що ж стоїть за "феноменом" ікони. Нині навіть на Заході молодь рідко коли зосереджується у молитві перед священним образом, створеним у період від епохи Відродження до наших днів. Перевага надається іконі. Інтерес до неї зростає разом з інтересом до середньовічного, готичного мистецтва, який в царині малярства характеризується увагою до творчості таких майстрів, як Чімабуе, Джотто, Дуччо ді Буонінсенья... І все ж є одна різниця: чому знов і знов пробують наслідувати ікону Рубльова, а не, наприклад, "Maesta" — "Мадонна у славі" — Дуччо? Чи спра-ва лише у моді, в постмодерних смаках, втомлених мистецтвом попереднього історичного періоду?

На ці запитання можна дати чимало відповідей, особливо нині, в нашу епоху, названу "постмодерною", в епоху, якій властива ностальгія за минулим, уподобання до "цитат", взятих з давніх часів і поміщених у постіндустріальний, постідеологічний контекст. Деякі з цих відповідей обґрунтовують тим, що ми живемо в добу образів, простих способів вираження... Але є ще дещо: іконі властива певна істотна прикмета і саме вона пояснює інтерес, викликаний іконою. Ікона — це зображення, але зображення вельми своєрідне. Це — Образ-Слово. У цьому Слові-Образі зливаються історичний та бого-словський розвиток ікони. Адже ікона трактує Слово Боже як Образ. Стосовно західних священних зображень іноді говорять, що вони є biblia раирегшп — Біблією убогих. Але не цілком слушно стверджу-вати це ж і про ікони. Не можна плутати ікону, Слово-Образ, з тим, що відоме нам як biblia pauperum. Це ототожнення справедливе лише частково, якщо ми вважатимемо ікону всього лиш фігу-ративним зображенням біблійних епізодів. Священні зображення, які ми називаємо biblia раирегшп, здебільшого є головно сценографічним трактуванням того, що вміщено у Святому Письмі. Лише іноді вони містять вказівки на духовну інтерпретацію зображених епізодів. Часто йдеться лише про опрацювання сюжету, зумовлене культурними нашаруваннями — наприклад, біблійна оповідь збагачується помі-щенням її у конкретний контекст через фігуративне передання звичаїв якоїсь певної місцевості, з огляду на прагнення проілюструвати її "реалістичним способом". Середньовічні священні зображення теж намагалися дати фігуративне зображення біблійної оповіді, хоча подеколи їм був властивий глибший богословсько-духовний зміст та складніші способи його передачі.

Зі сказаного спонтанно випливає запитання: яке значення має фігуративне мистецтво в християнстві? На початках християнського мис-тецтва — наприклад у мистецтві катакомб — найважливішим його елементом була благовість. Зображення, намальоване або вирізьблене, стає місцем зустрічі християн, чимось на зразок "символу", який є вираженням їх віри. Прикладом цього може бути зображення риби. І водночас це зображення містить повідомлення з духовним, богословсь-ким змістом — майже завжди керигматичного типу (грец. kerigma — проголошення, проголошена ідея), — яке несе у собі пам'ять про воскреслого Христа. Часто таке голошення пам'яті про Христа по-в'язане зі спомином про старозавітних персонажів, які були про вішенням приходу господнього (Ісаак, Мойсей, Йона...) з виник-ненням християнського малярства з'являється "новий" вимір: вимір благовісті про Христа та про звершене Ним діло. Можна навіть сказати, що у ранньохристиянському мистецтві ілюстративний елемент майже відсутній і справжню фігуративну, ілюстративну передачу біблій-них оповідей знаходимо лише через декілька століть.

У середині IX ст. у Візантії сталася важлива подія: Церква встановила нове свято — Торжество Православ'я. З тих пір Православна Церква у першу неділю Великого посту відзначає цей день особливим святковим богослужінням.

Що стало приводом для встановлення цього свята? — Якщо коротко, — ікона. Це день торжества іконопочитання над іконо-борством.

Під богословським оглядом почитання ікон перемогло на Сьомому Вселенському Соборі в 787 році. Але тільки півстоліття пізніше, у 843 році, вперше було здійснено чин Торжества, який назавжди поєднав ікону і Православ'я. Сьогодні важко уявити одне без одного.

У поняття «Православ'я» ми вкладаємо всю повноту і цілість православного світорозуміння та світобачення, православного бого-служіння, православного мистецтва (іконопис, церковна словес-ність, музика, архітектура), православного церковного обрядового життя і повсякденного побуту. Це передбачає, що в усіх пере-лічених вище найрізноманітніших за своїм характером проявах «православності», лежить одна основа, діє один універсальний принцип, і, внаслідок того, легко помітити однотипні ознаки, що дозволяють відносити щось до Православ'я, чи виключати