Завдання вихователя - підібрати елементи візерунку по кольору так, щоб у будь-якому випадку їх поєднання було красивим. Для успішного формування навичок творчого складання і декоративних композицій в малюванні та аплікації вихователі повинні "систематично знайомити дітей з творами народного декоративно-прикладного мистецтва: тканими килимками та килимовими доріжками, керамічними опішнянськими іграшками - свистульками, косівськими глечиками та макітерками, яворівською та ужгородською іграшками, вишиванками"[59;44], Усі ці вироби можуть бути використані безпосередньо на занятті в якості натури. У такому випадку розгляд предмета і характеристика орнаменту спрямовані на те, щоб діти свідомо зрозуміли мету занять: який предмет прикрашають візерунком, для чого цей предмет потрібний. Розглянувши його, вони з інтересом виконуватимуть завдання. Вихователь також показує дітям твори народного мистецтва і виділяє окремі елементи візерунку, яким ці твори прикрашені, говорить про смужки, кільця, крапки, мазки, геометричні фігури. Разом з дітьми потрібно визначити колір та розміщення елементів узору.[59]

Не тільки перед заняттям чи безпосередньо в його ході є місце для ознайомлення дітей з творами народних майстрів. Треба ще раз принести виріб, який діти розглядали раніше і на основі якого створювали свої власні декоративні композиції, але тепер уже запитати, що ж намальовано на іграшці чи вишито на рушнику, який візерунок на килимі, який його колір, для чого цей виріб використовується в побуті, як ним можна гратися. Для дитячих ігор можна залишити або сам виріб, або роботи створені дітьми групи (малюнки, аплікації) чи старшими дітьми (вишиті рушнички, серветочки, глиняні розмальовані іграшки). Ігрові прийоми пожвавлюють заняття, роблять його цікавим.[40]

Як відомо, орнамент складається з одинакових елементів візерунка, які ритмічно повторюються, значить рука, що малює виконує ритмічні рухи. Тому доречно на заняттях з декоративного малювання ввести в розмову з дітьми короткі слова, які підсилюють образ, надають ритмічності рухам і створюють під час заняття ігрову атмосферу забави. Наприклад, прикладаючи пензель до паперу можна примовляти „топ - топ", а малюючи крапки ~ „крап-крап-крап". Забезпечення ігрової мотивації під час заняття (малюють „тканину" на плаття для улюбленої ляльки, чи „килимок" у лялькову кімнату) робить заняття для дітей більш цікавим, привабливим і не стомлює їх.

Вихователям необхідно завжди пам’ятати про розвиток дитячої художньої творчості, який "неможливий як без вдосконалення сприймання форми предметів, їх кольорів та відтінків, без оволодіння дитиною знаннями, навичками та вміннями малювання, ліплення, аплікації, так і без розвитку уяви"[72;57]. Кожне Заняття має опиратися на чіткі уявлення дітей про предмети побуту та твори народного мистецтва, особливості їх утилітарної та декоративної функцій. Важливо, щоб ці уявлення мали образний характер. Формуванню таких уявлень сприяють організовані спостереження, читання книг, розглд ілюстрацій, образна характеристика предметів в процесі спостережень, яскравий, емоційний опис готових зображень. Діти середньої групи, які навчилися малювати різні предмети і нескладні явища, освоїли правила створення орнаменту з геометричних і рослинних форм, з інтересом ставляться до образотворчої діяльності. Вони залюбки малюють, ліплять, створюють аплікації не лише на спеціально організованих заняттях, але і у вільний час. Під час такої діяльності дошкільнята зображують ті предмети і явища, які мали на дітей яскравий емоційний та естетичний вплив при спостереженні, бесіді, розгляданні; які зуміли торкнутися чутливої дитячої душі і залишити в ній яскравий незабутній слід. Саме таку силу має народне декоративно-прикладне мистецтво, яке зачаровує своєю простотою і вишуканістю, розмаїттям кольорів, орнаментів, багатством декору і зручністю форм. Вихователі мають підтримувати бажання дітей створити образотвочу роботу у вільний час: надавати у їх використання папір, олівці, фарби, глину, допомагати у виборі теми роботи, нагадувати процес створення декоративних композицій, пригадувати елементи орнаменту, характерні для творів декоративно-ужиткового мистецтва різних жанрів та етнічних регіонів України. Зображення, виконані поза заняттями треба уважно розглядати з дітьми, при необхідності доповнювати характерними деталями, які глибше розкривають образ, Таке доопрацювання творчої роботи обов'язково повинне спиратися на бажання і настрій дитини.[40]

Діти старшої групи знайомі з декоративним малюваннм та аплікацією. У віці п’яти років інтенсивно розвивається пам’ять, увага, спостережливість дітей, їх діяльність набуває більш усвідомленого характеру, вони здатні спочатку уявити собі те, що збираються зобразити, а потім приступити до виконання завдання.

Діти вже розуміють, як вони намалювали візерунок, чи може він сподобатися іншим. Підвищується самоконтроль у виконанні завдання, виявляється творчість, особистий смак, розвивається відчуття кольору, ритму, композиції. Розумовий розвиток дітей цього віку досягає такого рівня, що вони можуть осягнути візерунок в цілому. Рухи рук стають більш вільними, вправними, щ сприяє кращому оволодінню прийомами декоративного малювання та аплікації».

Навчання і виховання, яке здійснюється на заняттях з декоративного малювання та аплікації, стає складнішим, вирішуються композиційні завдання на різних формах, розвиваються творчі здібності дітей та художній смак.

Виховувати естетичний смак потрібно поступово на гарних прикладах, на знайомстві дітей з творами мистецтва. Краса в поєднанні ліній та форм, в поєднанні кольорів та відтінків найбільш яскраво проявляється в декоративно-прикладному мистецтві. Дуже добре знайомити дітей з народною декоративною творчістю, з глиняними опішнянськими та косівськими іграшками, з деякими простими декоративними композиціями петриківського розпису, вишиванками, писанками, виробами з лози та соломи.[7]

Твори народного прикладного мистецтва, які відносяться до того чи іншого виду художнього промислу (вишивка, кераміка, килимарство, декоративний розпис, мереживо) і створюються в різних регіонах нашої країни, відрізняються і за характером побудови візерунку (композиції), і за колоритом (підбором кольорів), і за мотивами (зображення рослин,