намист, браслетів, сережок. Сільські і міські народні ювеліри виготовляли свою продукцію з дорогоцінних металів невисокої проби, а коштовне каміння замінювали різнобарвними скельцями, їм було добре відомі ливарництво у глиняних формах, імітація, гравіювання нескладних візерунків, штампування, золочення амальгамою тощо.
Найпоширенішим виробом був хрест. Майже всі чоловіки, жінки і діти носили, зокрема, гладенькі натільні хрестики, оздоблені гравіюванням. Великі литі хрести виконували з міді, білого сплаву або срібла на подобі складного ажурного плетива, прикрашували скельцями та гравіюванням. Штамповані хрести, найчастіше із рельєфним зображенням будь-якого святого, виробляли на Київщині.
Сережки найчастіше виготовляли без підківок (кульчики) - овальне з розширеним передом, до якого приплавлювали різноманітні розетки.
Дрібне художнє ливарництво з латуні у селах Гуцульщини вирізнялось своєрідним декораційним стилем, джерела якого, мабуть, сягають поганських часів. Однак достовірно датовані речі походять лише з першої чверті XIX ст. Гуцульські майстри лиття, кування, у глиняних формах виробляли численні ужиткові предмети: зброю, сокири, скриньки та ін.
Славу гуцульському художньому металу невідомі і відомі майстри, а то й цілі родини, наприклад Датчаки, Медвідчуки, Федюки.
Художнє ковальство в наш час стало дуже поширене і має великий попит в порівнянні із деревом, за рахунок довголіття.
Ковальство має спільні з іншими видами народної творчості традиції розвитку. Однак, якщо ткацтво, народна кераміка тощо через наявність легкодоступної сировини існували і розвивалися порівняно рівномірно, то ковальство переживало в ньому плані певні труднощі.
В 50-60-х роках ковальське ремесло вважалося одним і тих видів народного мистецтва, яке в результаті науково-технічної революції, спрямованої на повну механізацію трудових процесів, повинно було зникнути.
Помітне зацікавлення художнім ковальством на Україні постерігається лише наприкінці 70-х років.
При виконанні монументальних розмірів решіток у фойє Київської філармонії художник, майстерно проковуючи кожний листочок, вдало співставляючи їх за масою, конфігурацією і напрямком, добивається динамічного звучання загальної композиції. Вертикальні площини решітки завершують букети квітів. Завдяки вдало застосованому вазоновому мотиву, характерному для українського народного мистецтва, досягнуто органічного поєднання композиційного вирішення решіток з ракоподібною формою прийомів.
Поряд із традиційними способами ковальської обробки заліза, автор сміливо і в той же час дуже тактовно застосовує нові технічні засоби – автогенне різання, електрозварювання. Сліди від електродуги на поверхні металу і шви автогенного різання активно включає в пластичне вирішення творів, досягаючи нового звучання традиційного матеріалу.
Значним центром розвитку художнього ковальства на Україні став Львів, місто багатовікових традицій цього ремесла, що знаходять своє сучасне втілення в роботах таких художників, як О.П. Лучинський,
С.І. Морозко, В.М. Качмар і інші.
Важливим напрямом у розвитку традицій художнього ковальства на Україні є комплексні роботи по реставрації архітектурних споруд минулих віків, які проводяться науково-реставраційними виробничими майстернями Києва і Львова за проектами, розробленими інститутом “Укрпроектреставрація”. Завдання, яке стоїть перед ковалями-реставраторами, вимагає точного відтворення аналогічних зразків того чи іншого стилю. Для цього необхідне детальне вивчення секретів старих майстрів, що дає можливість тонкого проникнення в їх мистецтво.
Прикладом застосування технологічних прийомів середньовічних майстрів є решітки на оглядових отворах-бійницях міського арсеналу у Львові, виконані у вигляді ромбовидної сітки з прутів квадратного січення, з’єднаних способом просилювання.
Двері історичного музею у Львові увінчані декоративною решіткою, виготовленою з прутів круглого січення із застосуванням плавно гнутих спіралей, з’єднаних між собою кільцями-хомутами і шишками, що було притаманне для ренесансного художнього ковальства.
В цих роботах відчутне творче переосмислення особливостей історичних стилів в поєднанні з утилітарною і естетичною функцією реставрованих споруд і цілих ансамблів на рівні вимог їх сучасної експлуатації.
В історії декоративно-прикладного мистецтва і зодчества є чимало прикладів практичного виконання ковалями художніх задумів архітекторів чи художників. Однак це явище здебільшого носило характер пасивного перенесення проекту, оскільки виконавці не могли до кінця перейнятися ідеєю твору, а проектанти, в свою чергу, були далекі від тонкого відчуття металу, його пластичних можливостей. Співпраця сучасного художника і коваля носить новий характер: автор проекту, сам орудуючи ковальським інструментом, на практиці втілює свій задум. А майстер-коваль при цьому вносить свіжий елемент в застосування доцільних прийомів чи засобів збагачення пластичної виразності. Саме завдяки такій практиці проходить живий процес засвоєння і безперервного розвитку народного ковальства як джерела розвитку професійного мистецтва. Тільки там. Де є місце для творчого використання багатовікових народних традицій народного мистецтва, в поєднанні з високим професіоналізмом, створюються високохудожні зразки національного мистецтва, забезпечуються духовні потреби народу.
Сучасними майстрами широко використовуються декоративні можливості просічного заліза, що здавна відоме в народному ковальстві. Воно служить для оздоблення предметів побуту: коминів, підвіконників, дахів, водовідвідних труб, воріт і присадибних огорож.
Прості у виготовленні, доступні для виконання, необхідні в господарстві вироби з просічної бляхи є одним із сучасних народних художніх промислів, який переживає своє відродження. Збереження його традицій особливо помітно в тих центрах і місцевостях, де ще живуть і працюють майстри, переважно похилого віку, які можуть передати свої знання молодому поколінню.
Як бачимо, на Україні, багатій не тільки давніми традиціями в галузі художнього кування, а й виразними його локальними особливостями, є реальна можливість не тільки відродити цей важливий вид народної декоративної пластики, а й розвинути її кращі надбання.
Приступивши до вирішення творчої композиції, слід пам'ятати, що краса кожного предмету залежить від характеру і призначення, і від того в якій степені художник зуміє художніми засобами визначити свій задум.
Обираючи тему мене дуже зацікавило ковальство.–
Виготовляючи предмети, завжди потрібно мати на увазі, для чого він призначений, і у зв'язку з тим і визначити характер, форму виробу. Його