СЕРІЯ ПЕЙЗАЖІВ “МОЄ МІСТО”

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І.

1.1.Історія розвитку пейзажного живопису.

1.2.Українські художники-пейзажисти.

РОЗДІЛ ІІ.

2.1. Підхід до теми.

2.2. Композиційне вирішення робіт.

2.3. Технологічна частина.

2.4. Етапи виконання дипломної роботи.

Висновок.

Список використаних джерел...

Додатки

ВСТУП

“Художник ніколи не досягне

досконалості ні в рисунку,

ні в кольорі і об’ємності,

якщо не привикне дивитись

на предмет в цілому”

Д.Рейнольдс.

Мистецтво відбиває реальне життя в своєрідній формі художніх образів.

Кожне явище життя, кожний побачений художник предмет не переноситься ним механічно в створювальний твір, а спочатку ніби піддається обробці в його свідомості та переживаннях, збагачених його творчою фантазією і професійним досвідом, очищується від випадковостей, а потім уже повстає перед нами в такому переплавленому вигляді – в образній формі.

Чим вища майстерність художника, чим багатший його життєвий досвід, чи глибші його почуття та задум, ним сильніший вплив створених ним художніх образів на глядача.

Сила впливу природи на людину, глибоке переживання і думки, які вона викликає, створили той жанр в образотворчому мистецтві, який ми називаємо пейзажем.

Пейзаж здатен зміцнити дух людини, зробити його внутрішньо більш багатим. І до тих пір поки люди будуть любити життя, природу, світло, повітря, фарби, до тих пір художники будуть прагнути до правдивого зображення пейзажу.

Ми як художники часто порівнюємо і досить правомірно-правдиве зображення фарбами з музичною мелодією, в якій кожний окремий звук сам по собі нічого не виражає, але в гармонії з іншими звуками викликає велике враження. Можна зіграти мелодії в більш низькому регістрі або в більш високому, але вона залишиться все тією ж мелодією.

Те ж саме можна і сказати про роботу фарбами. Допустимо вибрати ту чи іншу кольорову гамму, більш або менш світлу і насичену, але при цьому важливо зберігати взаємозв’ язок різних видимих предметів по силі кольору. Інакше живопис не буде викликати цільного, гармонічного впливу.

За допомогою мистецтва можна висловити свою любов до рідної землі, оспівати все, що навіки залишиться найдорожчим і передати свої почуття іншим людям. Чи це буде поетичне слово, чи твір живопису – головне, щоб було написано щиро, щоб люди могли зрозуміти, який настрій, які почуття хвилювали художника, коли він писав свій твір.

Невичерпна різноманітність природи і оточуючого світу породила в образотворчому мистецтві різні види пейзажного живопису.

В своїх роботах я використовував міський, парковий і архітектурний пейзаж.

В парковому пейзажі зображують куточки природи, створені для відпочинку і задоволення естетичних потреб людини. Ця природа вражає то геометричною строгістю, то вільністю планування, гармонійним поєднанням природних форм з декоративною скульптурою і архітектурою.

Міський пейзаж відрізняється раціонально організованими руками людини просторовим середовищем, що включає в себе проспекти, площі, будинки, вулиці.

Архітектурний пейзаж близько підходить до міського. Різниця між ними полягає в тому, що в архітектурному, художник головну увагу звертає на зображення пам’яток архітектури в поєднанні з оточуючим середовищем.

В результаті наполегливої праці я виробив найбільш доцільний образотворчий прийом, який формує мій стиль. Народжується найважливіша властивість твору мистецтва – майстерність, головною ознакою якої є мистецтво, вправність, віртуозність виконавця.

РОЗДІЛ І

Історична довідка пейзажного живопису.

Одне з найважливіших місць серед жанрів живопису займає пейзаж. Я вважаю, що кожну живу людину повинні приваблювати краєвиди рідного краю, довершеність природи, безмежність панорам.

Слово пейзаж, від французького pays – країна, місцевість, жанр образотворчого мистецтва, в якому основним предметом зображення є дика і в тій чи іншій степені відображена людиною природа. В пейзажі відтворюються реальні або видумані види місцевостей, архітектурних будівель, міст. Часто пейзаж служить фоном в живописних, графічних, скульптурних творів інших жанрів. Зображаючи явища і форми природного оточення людини, художник виражає і своє відношення до природи і сприйняття її сучасним йому суспільством. В силу цього пейзаж набуває емоційність і значний ідейний зміст.

Зображення природи зустрічались ще в епоху неоліту (умовні позначення небесного склепіння, сторін світу, земної поверхні). В рельєфах і розписах країн Древнього Сходу переважно в сценах війн, полювання і рибалки, містять окремі елементи пейзажу, особливо конкретизовані в древньо-єгипетському мистецтві епохи Нового царства. Широке поширення пейзажні мотиви отримали в мистецтві Крігу 16-15 ст. До н.е., де вперше досягнулось враження емоційно впевненої єдності фауни, флори і природних стихій.

Пейзажні елементи древньо-грецького мистецтва невіддільні від зображення людини. Для цієї епохи характерний образ природи, який сприймається як сфера ідилічного існування людини і богів. В середні віки в мистецтві Європи елементи пейзажу нерідко служили засобом умовних просторових побудов.

В середні віки в мистецтві країн мусульманського Сходу елементи пейзажу були представлені досить скупо, якщо не рахувати деяких образців, заснованих на елліністичних традиціях. З 13-14 ст. вони займають все більш значне місце в книжковій мініатюрі, де в 15-16 ст. В мистецтві тебрізької і чератської школи пейзажні фони, які відрізняються сяючою чистотою фарб, навівають уявлення про природу як замкнутий казковий сад.

Виключно важливе положення займає пейзаж. Як самостійний жанр в живописі середньовічного Китаю, де вічно оновлена природа рахувалась найбільш наочним зразком світового закону (дао). Серед великих майстрів китайського пейзажу Го Сі (11 тис.) Ся Гуй (кін.12-1 пол. 13 ст.).

В західно-європейському мистецтві 13-15 ст. Тенденція до пейзажного фону починає осмислюватись як принципово важлива частина творів образотворчого мистецтва. Умовні фони зміцнюються пейзажними, нерідко перетворюються в широку панораму світу (Джотто).

Художники Відродження звертались до безпосереднього вивчення натури, створювали начерки і акварельні етюди, розробляли принципи перспективної побудови пейзажного простору, керуючись концепціями про раціоналістичність законів світосприйняття і відроджуючи уявлення про пейзаж, як реальне середовище життя