повинна знати певну частину творів мистецтва, вона ще й повинна мати певний об’єм знань з теорії та ітсорії мистецтва. Таке збагачення художніх вражень знанням законів мистецтва не тільки не глушить емоційного сприймання, а навпаки, посилює його, поглиблює, робить його осмисленим. Виховання художнього смаку заохочує школярів до естетичної діяльності, яка характеризується певним результатом, і передбачає, що під час занять мистецтвом, учні втілюють в життя доступні їм елементи прекрасного.
Список використаних джерел
“Художники Прикарпаття”. К.: Мистецтво,1989.
Киплик Д.И. “Техника живописи”.
Андреева В.В, “Что такое искуство”. М.: Сов.худ.,1973.
Рисунок. Живопись. Композиция: Хрестоматия: Учебно пособие для студентов худож.-граф.фак.пединститутов.-М.: Просвещение,1989.-С.78-133.
Рисунок и живопись. Руководство для самодеятельных художников. 3-е (сокр)изд.- М.: Искуство, 1976.
Долгопалов І.В. Майстри і шедеври: Изобразительное искуство.1986-1987.
Ковалев Ф.В. Золотые сечение в живописи: Учебное пособие.К.:Выщая шк.Главное изд-во,1989.
Аксенов Ю.Г., Левидова М.М. Цвет и линия.-М.:Сов.художник,1986.-236с.
Алексеев С.С. О колорите.-М.: Изобразительное искуство,1974.
Волков Н.Н. Цвет в живописи.-М.:Искуство,1984.
Федоров-Давидов А.А. Руский пейзаж 18-20 ст. М.,1986.
В.М. Полевой, В.Ф. Маркузон, Д.В.Сарабьянов. Популярная художественная энциклопедия. М.,1986 книга ІІ.
Г.В. Беда. Основы изобразительной грамоты. М. «Просвещение»,1981.
А.А. Жаборюк «Український живопис останньої третини ХІХ – початку ХХ століття» К.-О. Либідь», 1990.
Е.В. Шорохов. Композиція. М.: “Просвещение”,1986.
В.Н. Стасевич “Пейзаж. Картина и действительность” издательство “Просвещение”, 1978.
Я. Затенацький. Українське мистецтво першої половини ХХІ століття. “Мистецтво”. К.,1965.
Г.В. Беда. Живопись. Издательство “Просвещение”, 1986.
“Український живопис” 100 вибраних творів. Альбом. К., “Мистецтво”, 1989.
Д.Н. Гоберман. “По Гуцульщине” Л. “Искуство”, 1979.
В. Качкан. “Барви веселки”. Видавництво “Молодь”, 1981.
А.П. Яшухин. Живопись М. “Просвещение”, 1985.
Андреев А.Л. Место искуства в познании мира. М.: Политиздат, 1980.
Беда Г.В. Живопись и его изобразительные средства. М.: «Просвещение», 1977.
Смольников И.Ф. Природа в системе эстетического воспитания. М., 1984.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В.СТЕФАНИКА
ІНСТИТУТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ
ХУДОЖНІЙ ФАКУЛЬТЕТ
Кафедра образотворчого
мистецтва і дизайну
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до дипломної роботи на тему:
ТРИПТИХ «МАЛЬОВНИЧІ КУТОЧКИ ПРИКАРПАТТЯ»
Дипломант: Тоцький І. Л.
Керівник: Прокопів П.М.
Рецензент
Івано-Франківськ
2002 р.
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І.
1.1.Історична довідка пейзажного живопису.
1.2. Західно-українські художники-пейзажисти.
РОЗДІЛ ІІ.
2.1. Вибір теми.
2.2. Процес створення дипломної роботи.
2.3. Художнє вирішення та композиція.
2.4. Технологічна частина, виготовлення проекту.
Висновок.
Список використаних джерел...
Додатки
ВСТУП
“На першому місці для
нас художників, стоїть завдання
виховання суспільства
Не так словом, як добрим
прикладом”.
Й.Й.Бокшай.
Ми, як художники часто порівнюємо – і досить правомірно-правдиве зображення фарбами з музичною мелодією, в якій кожний окремий звук сам по собі нічого не виражає .але в гармонії з іншими звуками викликає велике враження. Можна зіграти мелодії з іншими звуками викликає велике враження.
Природа рідного краю... Яка ж вона прекрасна, як хвилює і тривожить душу людини. Яка поезія ліній, яка гармонія кольорів. Воістину немає в світі нічого досконалішого, ніж природа в її недоторканій красі! Вона пронкає в серце людини ще в дитинстві і залишається там на все життя. І які б дороги не розгорталися перед нами, нас завжди будуть кликати, манити до себе рідні карпатські гори, смерекові ліси, квітучі полонини.
За допомгою мистецтва можна висловити свою любов до рідної землі, оспівати все, що навіки залишиться найдорожчим, і передати свої почуття іншим людям. Чи це буде поетичне слово, чи твір живопису – головне , щоб було написано щиро, щоб люди могли зрозуміти, який настрій, які почуття хвилювати художника, коли він писав свій твір. В результаті наполегливої праці художник виробляє найбільш доцільні образотворчі прийоми, які формують його стиль. Народжується найважливіша властивість твору мистецтва – майстерність, головною ознакою якої є мистецтво, вправнсть, віртуозність виконавця. До тих пір, доки люди будуть любити природу життя, світло, повітря, фарби, до тих пір художники будуть прагнути до правдивого зображення пейзажу.
РОЗДІЛ І
Історична довідка пейзажного живопису.
Велике і досить важливе місце серед жанрів живопису займає пейзаж. Кожну живу людину повинні приваблювати краєвиди рідного краю, довершеність природи, безмежність панорам.
Слово пейзаж від фр. Pays – країна, місцевість. Жанр образотворчого мистецтва в якоу основним предметом зображення є дика і в ній чи іншій степені відображена людиною природа. В пейзажі відтворюються реальні або видумані види місцевостей, архітектурних будівель, міст.
Часто пейзаж служить фоном в живописних, графічних, скульптурних творів інших жанрів. Зображаючи явища і форми природного оточення людини, художник виражає і своє віднношення до природи, і сприйняття її сучасним йому суспільством.
В силу цього пейзаж набуває емоційність і значний ідейний зміст.
Зображення природи зустрічались ще в епоху неоліту (умовні позначення небесного склепіння, сторін світу, земної повернхі).
В рельєфах і рорзписах країн Древнього Сходу переважно в сценах війн, полювання і рибалки, містяться окремі елементи пепйзажу, особливо конкретизовані в древньо-єгипетському мистецтві, епохи Нового царства. Широке поширення пейзажні мотиви отримали в мистецтві Кріту 16-1 ст. до н.е., де вперше досягнулось враження емоційно впевненої єдності фауни, флори і природних стихій. Пейзажні елементи древньо-грецького мистецтва невіддільні від зображення людини. Для цієї епохи характерний образ природи, який сприймається як сфера ідилічного існування людини і богів. В середні віки в мистецтві Європи елементи пепйзажу нерідко служили засобом умовних просторових побудов.
В середні віки в мистецтві країн мусульманського входу елементи пейзажу були представлені досить скупо, якщо не рахувати деяких образців, заснованих на елліністичних традиціях. З 13-14 ст. вони займають все більш значне місце в книжковій мініатюрі, де в 15-16 ст. в мистецтві тебризької і гератської школи пейзажні фони, які відрізняються сяючою чистотою фарб, навівають уявлення про природу як замкнутий казковий сад.
Виключно важливе положення займає пейзаж як самостійний жанр в живописі середньовічного Китаю, де вічно оновлена природа рахувалась найбільш наочним зразком світового закону (дао). Серед великих майстрів Китайського пейзажу Го Сі (11 ст.) Ся Гуй (кін.12-1