Аналіз творів видатного українського диригента М. Леонтовича

М. Леонтович (1877-1921) є класиком української музики кінця ХІХ – початку ХХ ст. і водночас одним із фундаторів сучасної музичної культури.

Корені хорової творчості М. Леонтович йдуть крізь століття, сягаючи глибин народного мелосу. Загалом його поступ як композитора можна окреслити двома значними віхами і він йшов від народної творчості і до народної творчості.

Саме завдяки художньому переосмисленню М. Леонтович сформувався як неперевершений майстер хорової мініатюри, її тонкий імператор. Він, як ніхто, зумів підняти народну пісню до рівня найкращих зразків світового хорового мистецтва надавши їй філігранної витонченості та вишуканості.

Українська народна пісня стала для композитора невичерпним джерелом, що повсякчас надавало йому творчої снаги та слугувало орієнтиром в пошуках краси гармонії. В пісні сконцентрувалися найкращі здобутки та надбання народу, на яких виховувалося не одне покоління.

Перший ранній період творчості завершується орієнтовно в 1904 р. На той час композитор підготував і видрукував дві збірки народних пісень для хору з Поділля. У роботі над ними він спирався на творчість М. Лисенка в галузі обробки українських народних пісень, а також на вітчизняну хорову музику ХУІ- поч. ХІХ ст.

Другий зрілий період творчості (1905-1917) був дуже плідний для композитора. На цей час припадає остаточне формування творчих принципів М. Леонтовича, його манери письма.

Передусім композитор робить серйозний відбір пісень, шукаючи такі, які відповідають його художнім задумам,поставленим перед ним завданням. Робота над обробкою кожної пісні триває досить довго, нерідко композитор здійснює 3-4 її варіанти.

Крім основного образу М. Леонтович розробляє й сюжет твору. Залишаючи мелодію незмінною, він застосовує багатий арсенал гармонічних поліфонічних, фактурно-тембрових засобів для творення індивідуальних образів, деталізації сюжету. В цей час з’являються кращі твори композитора. “Мала мати одну дочку”, “Пряла”, “Над річкою беріжком”, “П’ють півні”, “Дударик”, “Щедрик”, оригінальні твори – хорові поеми “Льодолом”, “Літні тон”, “Моя пісня”.

В обробках народних пісень М. Леонтович все ставить надзвичайний інтерес: поліфонічна тканина і гармонія, народна і авторська мелодика, метро-ритм народної пісні і його прояв у всій композиції, фактура і хорова оркестровка, прийоми розвитку і форма твору, злиття стилістики і жанру даної народної пісні і його прояв у всій композиції, фактура і хорова оркестровка, прийоми розвитук і форма твору, злиття стилістики і жанру даної пісні та стилю композитора.

Син священика і сам закінчив духовне училище і семінарію. Він ще в дитинстві поряд з народними піснями чув багато культово-обрядових мелодій (різв’яних і літургійних творів на церковних крилосах, що безумовно стало причиною створення власної духовної музики: Літургії І. Злаотоустого, Молебну Благодарственного Господу Богу, Херувимських пісень оранжеровок старовинних церковних піснеспівів – Кантів, Псалмів, а також колядок – “Дивная новина” Пречиста Діва”, “Що то за предиво”, “Як на річці”, “небо і земля” та ін.

У колядках, а саме вони становлять найбільший інтерес в даному аналізі “Щедрика” як пісні зимового обрядового циклу, досить чітко виявився той же композиторський стиль М. Леонтовича, що й у відомих його обробках пісень, особливо щод опоєднання народних і професійних прийомів багатоголосся.

Велике місце в українській народно-пісенній культурі займають обрядові пісні, зокрема пісні зимового циклу – колядки,щедрівки.

Знаменитий “Щедрик” М. Леонтовича є, по суті, виразною картиною обряду щедрування: щедрівники перебігають від хати до хати, починає один два, поступово приєднуються інші: доспівавши і отримавши подарунки біжать далі (це знаменує повторення хору), і все починається спочатку.

Основний зміст тексту новорічні побажання господареві усіх благ. Цей хор написав за замовленням Б. Яворського.

Є припущення, що роботу над “Щедриком” композитор почав ще в 1910 р. Але по рукописі, надісланому в Київ у 1916 р. Стоїть дата 18.У.1916 р. Отже, можна припустити, що задумана ця обробка була давно, але остаточне здійснення припадає на 1916 р.

Важко переоцінити значення “Щедрика” і для самого М. Леонтовича: адже завдяки тому, що в 1916 р. Цей твір був виконаний студентським хором Київської консервтаорії під керівництвом О. Кошиця, коли сам автор жив ще в глибокій провінції в Тульчині - ім’я Леонтовича стало відомим.

Аналізуючи народний текст твору, бачимо, що музичний зміст, композиція, особливості метру суперечать рівновазі тексту.

Аналіз вказує, що двоскладова метрична строфа вірша з наголосом на першій долі накладається на музичний розмір , що веде до неспівпадання сильних долей словесного і музичного тексту. Але ця особливість закладена у самій народній темі щедрівки і аж ніяк е позначається на її художньому апекті.

Аналіз “Щедрика” М. Леонтовича являє виключний інтерес, бо навіть для недосвідченої людини впадає в око та особливість, що пісню побудовано на матеріалі надзвичайно простої, здавалося б на перший погляд бідної і примітивної людини.

Чотиритактна мелодія складається з чотирьох повторень тієї самої фрази – невеликої наспівки – темп остинато. Але М. Леонтович розкриває в цій простій фразі багатющі внутрішні художні можливості. Ця фраза служить і матеріалом, на якому виростає вся поліфонічна будова пісні.

Композитор застосував варіаційний принцип розвитку при незмінній темі – варіації на мелодію – остинато.

Протиставляючи у другому проведенні теми повільну мелодію, яка поступово сходить у квінту тонічного тризвука в альта.

М. Леонтович тим самим досягає особливо підкресленої динаміки, яка створюється внаслідок зіставлення швидкого і повільного руху.

Третя строфа на більш високому динамічному рівні – йде в акордовому викладі, контрастуючи з ІУ строфою, в якій мелодія є стрижнем розвитку.

У цій строфі сопрано, передавши остинато басом, природно переходять