Мелодія сопрано є варіантом, у зменшенні низхідного контрапунктуючого голосу ІІ строфи.

У УІ строфі, що являє собою елодине ???, знову поступово зменшується діапазон пісні. І в ній поспівки контапунктуючих голосів взаємопов’язані – розпів сопрано повторюється у збільшені в альтів.

Органний пункт на домінанті у цій фразі підготовляє репризу –УІІ строфу. Знов повертається первісне звучання, зокрема подібні контрапунктуючі голоси (хід баса- відповідь з ІІ строфи). Заключна строфа обрамлює пісню, проводячи одиноку поспівку її початку.

Пісня м’яко розгорнулася, наче хвиля, та плавно відхлинула залишивши почуття надзвичайної завершенності.

Отже “Щедрику” притаманні риси сонатно-симфонічного мислення з вивідними контрастами у процесі наскрізного розвитку, поступовим розкритям теми.

Розмір - простий, незмінний на протязі всього твору.

Темп: allegretta.

Градація динаміки: Із всіма динамічними відтінками між нимми:

Драматургія музичного розвитку пройнята внутрішньою боротьбою мелодико-інтонаційних утворень за зверхність. Ця боротьба має свій мужичний сюжет і напрям розвитку: спочатку неподільне панування основної теми, далі ледве чутне її розвоєння, потім виникненя контапунктичної противаги, яка долає своє першоджерело, і, нарешті, найвища фаза цієї боротьби (перша половина третього періоду), яка не збігається із загальною кульмінацією усього твору.

В цій фазі нова, навіть ритмічно вона зовсім самостійна мелодія, підтримала власним супроводом, остаточно перемагає початкову тему, відводячи її у контексті третьорядну роль фігураційного тла.

“Щедрик” є вищим досягненням М. Леонтовича щодо форми. Як вже було сказано вище, в основу “Щедрика” покладено однотактовий мотив, який протягом усього твору проведено на одній ладовій висоті.

Послідовне продовження єдиноого мотиву надає всій п’єсі єдності матеріалу, але воно ж, здавалось, мусило внести одноманітність. Щоб уникнути цього, композитор влив увесь звуковий матеріал в дивну ладову схему, естетична логіка, яка в даному випадку полягає в тяжінні до Т, яке все збільшується і заспокоюється лише в останніх тактах твору.

Тоніка “Щедрика” – g-moll. Спочатку, поки мотив висловлює лише один голос (1-4 такти), тоніка мамйже не виявлена. В наступних чотирьох тактах

, далі (9-16), - с - moll.

З 17 по 24 - g-moll, який, однак немає сталості, бо її порушують звуки,

, чергування діє у 23 такті. 25-28 такти , що підготовляє слухача до Т, яка постуає у 32 такті. Але твір не закінчено, бо раптом на кінцевий акорд покладено початок (пісня знов повторюється).

Лише за другим разом М. Леонтович дає 4 такти тоніки, які повністю заскокоюють чуття ладового тяжіння.

Т.ч., мудро підібраною ладовою схемою.

М. Леонтович об’єднав бідніши одноманітний матеріал у цільну, естетичну, високої художньої активності форму, логіку якої можна показати в лінійній схемі:

Коли до цього додати прекрасну звучність (послідовність звукового наростання), симетричність динамічного елемента, красус голосоведення на цей твір ми визнаємо, як шедевр в осягненні вищих музичних фомр у межах пісенного матеріалу.

Одним із засобів досягнення єдності куплетно-варіаційного циклу є незбіг граней строфи і музичного періоду з завершенням ладогармонічного розвитку. Він надає рівноправності початкам і кінцям куплетів пісні, сприяє наскрізному рухові, перетворює каданси на джерело кінетичної енергії.

Голосоведення “Щедрикка” органічно виростає з почуття та потреб гармонічно-функційного процесу. Мелодійна лінія голосів, які супроводять голчний мотив та обрамляють остинатну тему, не є наслідком якихось поліфонічних чи імітаційних міркувань, а виключно гармонічно-функціональньих.

І такі протяжні ноти альта і тенора на початку і такі ж у баса та альта на закінченні творять чисто гармонічну основу, в якій функії розкішно переливаються одна в одну.

Від варіації до варіації виявляється ладова природа пісні, характерні гармонії (УІ, ІІІ ).

При витриманих басах і проведенні теми в тенорах, сопрано і альта доручені вихідні контрасні лінії. У цій варіації, що виконує рорль предикту до гепризи використано нові гармонічні звороти (автентичні).

І зворотній (висхідний) рух мелодичних ліній. Все це вносить відповідний контраст до попередніх розділів.

Сама варіація є репризною. Тут знов тему переданоо сопрано, знову з’являються плогамні гармонії та низхідні мелодичні лінії.

Кода – останній чотиритакт – звучить на витриманій тоніці. Однаково проспівується двома солістами остання фраза.

Як висновок розділу аналізу, ми повинні сказати, що в обробці “Щедрика” особливо рельєфно виявилися риси притаманні всій творчості Леонтовича, які можна сформувати в декількох принципах:

продовжуючи традиції української класики, Леонтович створив свій самобутній стиль в жанрі обробок для хору;

народна пісня зазнає у Леонтовича вільного творчого розвитку;

своєрідність стилю М.Леонтовича виникла на основі глибокого пізнання народної творчості та засвоєння професіональної майстерності і являє собою якісно новий щабель;

кожний прийом має глибоке смислове значення. Таким є значення стягування голосів в унісонні чи октавні “вузли” в найбільш важливих розділах пісні, введення імітації, що нагадують тужіння, яке створює ефект луни;

введення контрапунктуючих голосів, наче других смислових ліній пісні, є одним з найяскравіших прийомів композитора. Виражаючи більш гостро та індивідуально зміст народної пісні, вони близькій народній пісенності взагалі;

на основі складного комплексу прийомів народного та професійного багатоголосся композитоор створив обробки – хорові мініатюри, досконалі в своїй простоті, глибокі за змістом. Стислий і лаконічний образ народної пісні Леонтович розкриває з середини.

Принцип обробок Леонтовича в цілому і особливо його симфонізація народної пісні відіграли величезну роль у розвитку багатьох жанрів української музики.

ВОКАЛЬНО-ХОРОВИЙ АНАЛІЗ

Музичний твір М. Леонтовича “Щедрик” написаний композитором для чотириголосого мішаного хору а сappella. Нотний запис твору зроблено на чотирьох потопосцях, кожний з яких представляє окрему хорову партію мішаного хору (С,А,Е,Б)- потопосці об’єднані прямою хоровою складою.

Хорові партії сопрано, альт, тенор – записані в крипковому ключі “”соль”

( ), при цьому