“КОЛЕКЦІЯ ДИТЯЧИХ АНСАМБЛІВ ЗА МОТИВАМИ ГУЦУЛЬСЬКОГО КОСТЮМА”

ЗМІСТ

ВСТУП.......................................................................................................................

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКА ЧАСТИНА..........................................................

ПРОЕКТНО-КОМПОЗИЦІЙНА ЧАСТИНА........................................................

КОНСТРУКТОРСЬКО-ТЕХНОЛОГІЧНА ЧАСТИНА.......................................

ЕКОНОМІЧНА ЧАСТИНА....................................................................................

ВИСНОВКИ.............................................................................................................

БІБЛІОГРАФІЯ........................................................................................................

ДОДАТКИ .........................…..................................................................................

ВСТУП

З давніх часів одяг був своєрідним віддзеркаленням всієї історії людства. Кожна країна, кожен народ в окремі періоди свого розвитку накладають свій відбиток, свої спепцифічні риси на одяг.

Сучасний костюк в повній мірі відображує характер сьогодення – епохи високих технологій та шаленого ритму житя. В моді лаконізм і практичність, що не позбавлена вишуканості та індивідуальності. І саме можливістю утвердження певного індивідуального стилю, підкріпленого особливостями національного колориту, є присутність етнічних елементів у сучасному модному одязі.

Мода як явище сьогодні охоплює доволі широко різні аспекти суспільного життя. Деякі з них є не достатньо вивченими. Зокрема хотілося б зупинитися на питанні дитячого одягу. Адже сучасна дитина – це особистість індивідум, що має право вибору і повною мірою користується цим правом. Вона прагне наслідувати дорослих в цсьому, як в розвагах, поведінці, так і в одязі. Тому надзвичайно актуальним є створення модного дитячого одягу, не позбавленого проте тих характерних рис, що диктує нам його призначення. Адже попри всю свою ультрамодність цей одяг повинен залишатися дитячим: зручним, практичним, деякою мірою таким, що містить елемент гри, яскравості, безпосередності. Саме в цьому плані він дещо перекликається з народним костюмом в усій його барвистості і натуральності.

Тому метою моєї дипломної роботи є спроба синтезувати ці моменти дитинства та етнічності, а також втілити їх в сучасних одягових формах. На мою думку, це є вагомим підгрунтям для плідних творчих пошуків у мистецтві моделювання та отримання цікавого вирішення сучасного одягу.

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКА ЧАСТИНА

Беручи за джерело дослідження гуцульський народний костюм в контексті загальноукраїнського національного вбрання варто зазначити, що в українців не було дитячого одягу як такого: він відрізнявся від дорослого лише розмірами. Більше того, в дитячому віці не було поділу одягу за статтю. Хлопчики і дівчатка до 5-6 років, а інколи і старші носили лише сорочку як натільний та нагрудни одяг. Ця традиція пов’язана не стільки з матеріальними умовами, скільки із стійким збереженням своєрідного стереотипу. Статус “дорослості” був невід’ємним від участі в трудових процесах, і коли діти починали виконувати певні види робіт, вони переходили на дорослий одяг. Це означало насамперед збільшення кількості його компонентів. Право носити, наприклад, деякі види головних уборів та поясного одягу безпосередньо пов’язувалося з переходом у категорію дорослих. Такі ознаки були наявні головним чином у жіночому костюмі, де вони, зокрема виконували магічні функції. Це стосується насамперед головних уборів та зачісок.

На Гуцульщині дівчину заплітали вперше тоді, коли їй виповнювалося 6 років. Для цієї церемонії запрошували так звану “сахнівну” жінку, що належала до близької родини. “Сахнівна” заплітала волосяя навхрест, беручи жмут волосся спереду, з потилиці і з боків. Зв’язуючи всі 4 кінці на середині голови, примовляла: “Як зв’язую все волосся на тобі, аби ся тримало з усіх чотирьох боків, так аби ся в’язали до тебе з усіх боків парубки, удівці, дідицькі сини та й котрі найстарші парубки у краї; котрий тебе уздрить, то так аби ся за тобов умлівав, як риба за водою”. При цій церемонії звичайно бувають всі найближчі родичі, які святкують і приспівують:

“Ой ще буде подобочка дівчинов ходити,

Та за своєв голівоньков косичку носити...

Аналогічний обряд здійснювався і відносно хлопчиків, зрозуміло з деякими відмінностями. Це було перше підстригання дитині волосся, що мало назву “пострижини”. В. Шухевич у своїй праці описує гуцульський варінат “пострижин”.

“І місяць по родинах стрижуть дитині волоссся, або росло найгуще і аби було файне. Мати бере дитину на руки, кладе обтяте волосся у вугол хати і каже: “Дивися, де я кладу волосся, аби на тім світі знов знало, відки його взяти”.

Бо ж за віруваннями гуцулів, людина повинна на “той світ” принести кожний шматочок свого тіла: волосся, нігті...”

Діти живуть під враженням подій, що відбуваються навколо, надзвичайно спостережливі вони під час своїх розваг наслідують дорослих, їх поведінку. Це наслідування проявлялося також і в намаганні в ігровій формі повторити певні елементи дорослого вбрання. Так граючись, діти робили собі шапки з листя, пояси з кори, взуття з лика. При цьому вони користувалися замість голки хвоєю сосни, замість ниток – ликом, замість шпильок – тернинами. Дівчатка плели собі вінки з квітів, горобини чи глоду. Таке червоне намисто дівчата носили “для краси”, а маленьким дітям робили для забави.

Весною і літом діти розмальовували свій одяг різноманітними візерунками, для цього використовували різне зілля і ягоди. Ягоди давали їм червону фарбу, трава та листя дерев –зелену. Розмальовували рукави сорочки, якщо вона невишита тощо.

Цікавими є дитячі уявлення про надприродніх істот. Так діти вірили в існування русалок і уявляли собі їх гарними дівчатами, одягнутими в довгі білі сорочки. Імітуючи русалок, діти одягалися в біле і накривалися білою наміткою або хусткою. В часи Зелених свят дівчатка чіпляли гілочку полину до амиста або хрестика так, що було видно “щоб русалка побачила і втекла”.

Як уже зазначалося діти старшого віку мали право одягаит вже вбраня, що відрізнялося від дорослого хіба що розірами та яскравішою кольоровою гамою. Тому, мабуть, варто зупинитися на детальнішому розгляді компонентів гуцульського одягового комплексу. Одним із найдавніших елементів костюму є сорочка. Ще з часів Київської Русі вона слугувала як натільним, так і верхнім одягом. Вона