Безцінну джерелознавчу основу дослідження гуцульського костюма складають сьогодні колекції народного одягу при етнографічних музеїв України та приватних зібрань. Зокрема таких, як Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини , Косівський музей народного мистецвта та побуту Гуцульщини, приватні родинні музеї Косова, Космача тощо, Музей етнографії та художнього промислу у Львові.

Цінним джерелом етнографії карпатського регіону є праця В.Шухевича “Гуцульщина”, 2 де також зібрано цінний матеріал з гуцульського фольклору і , крім того важливе місце відведене опису одягового комплексу. Певною колориту та чистоти першоджерела надає праці манера її написання, цінність якої полягає в істонності гуцульської говірки та народної термінології.

Значний внесок у розвиток етнографічної науки та зокрема у вивчення традиційного костюма зробив дослідник Ф.Вовк. У своїх “Студіях з української етнографії та антропології”3 він аналізує окремі форми вбрання в їх історичному розвитку та виділяє основні його класифікаційні ознаки, творячи при цьому певну типологію.

Етнографічний матеріал з українського народного одягу та гуцульського костюма зокрема зібраний у праці О. Воропая “Звичаї нашого народу”.4 Важливість її полягає у детальному розгляді кожного компоненту традиційного костюма, дослідженню походження деякких одягових форм, прикра, головних уборів та їх ролі і символіки в традиційних обрядовостях.

Проблеми семантики народного костюма відображені у ілюстрованому етнографічному довіднику “Українська минувшина”, складеному у співавторстві А.П,Пономарьовим, Л.Ф.Артюх, Т.В.Косміною та ін.

Автором підрозділу про різновиди традиційного одягу у довіднику є Т.Ніколаєва, а підрозділу про символіку народного костюма – Г. Щербій. Проте опис власне гуцульського вбрання та його семантики проводиться у цій праці лише в контексіт загальноукраїнського костюма.

Надзвичайно цінною в плані дослідження головних уборів та зачісок зокрема гуцульськиих є праці Г.Стельмащук 5 та К.Матейко. Тут також зібраний багатий ілюстративний та фотоматеріал з цього питання, що є надзвичайно важливою базою для вивчення.

Велике значення мають також праці мистецтвознавчого характеру, де розглядаються такі галузі народної художньої творчості, як ткацтво, вишивка, тощо, прослідковуються способи і техніка їх виконання, локальні риси орнаментальних мотивів, колористичних вирішень. До тких досліджень належать такі матеріали, як, наприклад, “Сучасні художні тканини Українськиих Карпат” О.І.Никорак, 6 “Художня тканина західних областей УРСР” С.Й.Сидорович.7

Значної уваги локальним особливостям традиційного костюма, його класифікації та походженню приділяється у працях Т.Ніколаєвої, де також міститься цінний ілюстративний матеріал з різноманітних одягових комплексів та типології крою різних елементів одягу, їх способів носіння.

З числа українських письменників, що відтворюючи життя та побут гуцулів, приділяючи неабияку увагу традиційній культурі, звичаям, обрядам, одягу варто зокрема азваати М.Коцюбинського. Г.Хоткевича, В.Стефаника.

Надзвичайно вжливим джерелом інформації з історії костюма, його символічних властивостей є уснопоетична народна творчість.

Отож, дослідження та глибокий аналіз перелічених джерел є вагомим аспектом в сучасній етнографії та мистецтвознавстві. Їх використання та поповнення новими результатами етнографічної діяльності дає змогу застосування історичного досвіду в сучасному дизайні одягу.

МАТЕРІАЛ ТА ЙОГО УЧАСТЬ У ФОРМУВАННІ ОДЯГУ

Матеріали для виготовлення національного костюма представляють доволі широку базу для дослідження. Етнографічний аналіз специфіки їх використання, способів обробки, техніки виготовлення розкриває локальні особливості традиційного вбрання.

Вирішальну роль у виборі сировини матеріалів народного одягу відігравало природне середовище. Природні умови Карпатського регіону зумовили ті чи інші особливості виготовлення одягу гуцулів.

Основною сировиною в цьому регіоні було рослинне волокно, вовна, хутро, шкіра, метал. Гуцули використовували доволі широко сировину твариннного походження – вовну, в основному овечу. З неї ткали або плели окремі елементи костюма, або виготовляли тканину, з якої потім шили одяг. З вовняного прядива в домашніх умовах виробляли сукно для верхнього одягу, поясного жіночого вбрання, зимових чоловічих штанів. Сукно з тонкої вовни було однотонним і цінувалося дорожче. Сукно з вовни старих овець було грубішим, рівномірність його кольору досягалась перемішуванням у процесі биття. Сукно природного чорного кольору виготовляли з найкращої сировини – вовни молодих овець. Його називали мицьковим і цінували найбільше. 1

Загалом ткацтво було особливо поширенною технікою виготовлення матеріалів для одягу. Саморобні тканини вироблялися з однорідної та неоднорідної интки різної товщини.

Окрім тканин різного гатунку широко використовувалися шкіра та хутро. Найціннішим вважалося хутро ще не стрижних ягнят, яке мало природний білий, чорний або сірий колір. З овечих шкур шили верхній та нагрудний безрукавний одяг. Шкіру використовували для взуття, поясів, тобівок, що були гармонічним доповненям до костюма.

Вже наприкінці ХІХ ст. дедалі більшого поширення набувають матеріали фабричного виготовлення.

Широко використовувалися різноманітні метали. З них виготовляли пркраси оздобленя до жіночого і чоловічого одягу. Для цього застосовували зокрема латунь, срібло, мідь тощо.

КОМПОНЕНТИ ГУЦУЛЬСЬКОГО КОСТЮМА

Характер народного одягу визначався умовами життя – географічно-кліматичними, соціальними тощо. Традиційні особливості одягу формувалися протягом віків та передавалися з покоління в покоління, з роду в рід. Костюм гуцулів здавна визначався певною своєрідністю, зберігаючи в собі багато архаїчний рис. Народнімайстри вміло поєднували в одязі практичність і красу, утилітарне та естетичне. Приваблює в ньому гармонічйність усіх його частин.

Чоловічий костюм складається з вишитої полотняної сорочки тунікоподібного силуету, яку носили навипуск штанів, широкого пояса-череса, верхнього одягу – сердака, кептаря. На голові- вовняна кресаня. Через плече – шкіряна сумка- тобівка, порохівниця. Також носили зшиті з сукна капці або плетені орнаментовані капчурі, взували легкі шкіряні постоли.

Зупинимося детальніше на кожному з елементів чоловічого костюма.

Сорочка є одним із найдавніших компонентів одягового комплексу. Ще з часів Київської Русі вона слугувала як натільним, так і верхнім вбранням. Вона мала декілька видів орнаментації