На Гуцульщині широко побутували найрізноманітніші прикраси – чепраги, згарди, гердани, ланцюжки – ретязі, силянки тощо. Багато з них ало культове, а також захисне призначення. Наприклад, жіноча прикраса шелести (металевий ланцюжо в кілька рядів з кулеподібними підвісками) – повинна відганити нечисту силу. Досить поширеними були персні. Проте вони частіше зустрічалися у чолвоіків, ніж у жінок. Особливу оригінальність виявляє один з видів гуцульських песнів. Це каблучка з зазвичай трьома невеликими пірамідальними шипами зверху. Ф.Вовк стверджує, що це наявний, хоч і дуже невинний пережиток бойового персня, що затримався ще на Кавказі і являє собою зброрю.5

Окремі компоненти котюма досить часто виступають обрядовими символами. Вони мали захистити людину від злих сил, принести добробут, здоров’я, кохання.

Чимало обрядових символів мали давнє походження і не використовували у повсякденному костюмі. Зокрема, гугля у весільному обряід. Особливою магічною силою, як вважалося, володіли речі, виготовлені спеціально для якогось обряду власними руками. Обрядова функція одягу проявлялась і в специфічних способах його використання. При цьому нерідко йшли навіть на свідоме порушення норм пристоності. Своєрідною формою існування етичних норм була архаїчна традиція часткового або повного оголення, яке допускалося в обрядових діях.

Ритуальне оголошення символізувало дві протилежні тенденції: зближення з нечистою силою і водночас захист від неї.

Роль обрядового символа часто виконувала кольорова гама одягу. Так, наприклад, під час похорону, на знак того, що в хаті хтось помер, на вікно знадвору чіпляли білу пеермітку. Коли людина помирала , її одягали обов’язково в новий одяг (часто також білий), чоловіка оперізували вовняним поясом (ременя не давали “щоб не було тяжко на той світ іти”), жінку завивали у перемітку і накривали шию білим полотном (“щоб файна та пишна була на тім світі”), усі прикраси знімали. На знак смутку всі родичі ходили в одязі, в якому були до моменту смерті. Жінкии розпускали волосся, чоловіки не покривали голови аж до похорону.6

Надзвичайно насиченим символікою, зокрема символікою одягу є весільний обряд гуцулів.

Напередодні весілля нареченим виготовляли весільні вінки. Плетіння вінка супроводжувалося “барвінковими” піснями. Нареченому вінок пришивали до сушкової шапки (взимку) або до кресані (влітку). Дочекавшись із повним правом одягти на голову весільний вінок було великим щастям для молодих. Перед тим, як покласти дівчині на голову вінок, мати розплітала і чесала їй косу. Розплітання волосся у весільному обряді слов’ян загалом символізувало прощання з дівоцтвом. Після одягання вікна дівина вже його не знімала аж до шлюбу. Молодому одягала вінок весільна “матка” разом з дружбою.

Напередодні весілля наречений посилав нареченій в подарунок перемітку, червону хустку і чоботи, а вона дарувала йому сорочку. Все це зберігалося до кінця життя.

На гуцульському весіллі кіс молодої не розплітають, як в інших регіонах України, а відрубують. Кінець коси прив’язують до спціального кліочка, забитого у сітнку, а наречений, танцюючи з дружкою, повинен відрубати косу одним ударом топірця, якщо йому це не вдасться, то це свідчить про нещасливе подружнє життя.7

Вранці після весілля молоду “завивають” і вона вважається молодицею. Традиційний головний убір заміжньої жінки- перемітка.

Остаточним етапом обряду завивання є заплітання молодої молодим у писутності “завивачок” – госте ймолодої. В коси дружини він кладе гроші і білу вовну (щоб пізнньої старості діждалася), потім завиває її червоною хуткою.

Надзвичайно цікаве символічне значення має орнаментика гуцульського костюма.

В оносві композиційної схеми гуцульських вишивок переважає ромб або квадрат. Їм підпорядковуються дрібніші елементи. Ромбічний візерунок – символ рордючості – можна прослідкувати ще в ранніх землеробських культурах. Звичайний ромб з крапкою посередині – ідеограма засіяного поля, ромб з завитками на зовнішніх кутах – симоволом радості.8

Гуцульська вишивка активно виконує комунікаційну функцію – зорову передачу інформації від покоління до покоління. Через систему орнаменту, кольору передаються складні аспекти світорозуміння та світосприйнятя. Навколишня природа, рослинний і тваринний світ знайшли своє відображення в орнаментиці. Назва “скриньчастий узір” походить від того, що в його основу покладено мотив рямокутника – “скриньку”. Цей мотив часто впсианий в ромб. Узори “лекичі”, “летуни”, “летуни”, “летячі” – зображують стилізовані фігури птахів з розпрямленими крилами. Також в орнамені гуцульських вишивок збереглася багата солярна символіка. Символ сонця тут – хрест, розетка, восьмикутна зірка, косий хрест тощо. До речі, солярну символіку в обрядовості мали вінок і коса. Сонце в небі можна порявняти з вінком, а його промені – з дівочим волоссям. Дуже поширеним є символ зорі, вважалося, що він має величезну силу. Орнамент “павучки” також мє солярну символіку. Перед ами постає образ павука, що снує нитки – засновника світу.

Неабиякий інтерес викликає мотив “дерева життя”, “світового дерева”. Ця магічна композиція втілює в собі щорічний, безперервний ритм життя, поєднує уявлення про час, простір, життя і смерть. Як і більшості знаків- символів, у “дерева життя” є символи синоінми, які в певній мірі замінюють його або підкреслюють якісь з його властивостей. Такими символами є “хрест”, “драбинка” тощо. Виступаючи в якості символу життя, плодоносного начала, хрест часто розглядається як універсальний символ безсмертя, символ творчого джерела житя – сонця, образ вогню. Таку ж символіку має червоний колір. Оскільки живий вогонь добувався тертям двох паличок і сме там, де було перехрестя з’являлася іскра, то хрест є символом життя, світла. Крім вишивок хрест покладений в основу тканини,