Яворівська різьба

Я вибрав тему для своєї дипломної роботи “Яворівська різьба” тому, що мені подобається яворівька різьба і її виконання. Ця різьба мені по душі, я намагаюся продовжувати і розвивати традиції цієї різьби, якої навчився навчаючись у училищі №14 яке знаходиться у смт. Івано-Франкове Львівської області.

Яяворівську різьбу ріжуть на виробах декоративно-прикладного і ужиткового характеру.

Вибравши декоративно-прикладний характер для своєї диплоної роботи я зупинився на виготовленні: тарілки, шкатулки і традиційної скриньки.

В основному для виконання яворівської різьби використовують м’яку і середньої твердості деревину.

м’які – липа, осика рідше тополя.

Середньої твердості – вільха, береза, клен, явір.

Кожна із цих порід має свої переваги і недоліки. Саме я зупинився у виборі ??? виготовлення виробів на деревині липи.

Виготовлення тарілки:

Склеюю бруски липові між собою. Ширина брусків не має у 2 рази перевищувати їх товщину. Бруски склеюю таким чином, щоб волокна ішли одним проти другого, це для того щоб готовий виріб менше коробило. Для склеєння використовую ???ацетатний клей марки ПВА (м).

Намазавши бруски клеєм залишаю їх у ???? попередньо їх скасувавши між собою, таким чином, щоб не було видно шпарок між брусками. Даю висохнути клею, для повного склеювання потрібно 24 години.

До склеєного щитка із однієї сторони приклеюю бобишку. Бабишку клею для отго, щоб шурупи які будуть кріпити заготовку із планшайбою не псували заготовку.

Коли бабишка закреїться циркулем намічаю приблизні розміри тарілки (заздалегідь уже розроблена композиція). По контуру заготвоки обпилюю ручним електричним інструментмо – лобзиком.

Прикріпивши заготовку до бабишки закріпляю у токарний верстат. Виготовляю тарілку токарним способом. Коли тарілка закріплена вклюбаючу і зразки виключаю верстат тим самим перевіряючи надійсність накріплену заготовку. Точніше виконую стамесками реєрам і мейселем. Спочатку

???

точу лицеву сторорну виробу, а потім тильну. Впевнившись, що дана форма відповідає екскізу, тарілку шліфую шкірками №40, №20,№1 – поверхня виробу має бути ідеальною.

Виточивши тарілку знімаю її із верстата, оббиваю бобишку, зашліфовую тильну сторону.

Лицеву сторону тарілки тоную барвниками хімічного складу, традиційний чорний і червоний колір.

Спочатку усю лицеву сторону накриваю червоним барвником напівсухим тампоном виготовленим із м’якої матерії. Барвник чорного кольору наношу поверх роблячи плавні, рівномірні розтяжки від чорного до червоного.

Після тонування тарілка висихає і я її лакую нітроцелюлозним лаком марки НЦ-218 (лак наношу вручну пензлем). Покриваю тарілку 5-6 раз після починаю разу шліфуючи її поверхню шкіркою №0. Коли товщина плівки достатня полірую її поліровочними пастами. Доводячи поверхню до дзеркального блиску.

На площину тарілки переношу орнамент, методами перетискування. Перевівши орнамент різьблю.

Різьбити потрібно якомога швидше не відкладати на інші дні, тому що поверхня швидко сохне і при різанні починає відколюватися лак.

Виготовлення шкатулки, скрині:

Шкатулку і скриню виготовляю столярним способом зарізаючи шипи ??? вироби клеєм ПВА (м) у механічному пресі. Діагоналі скрині і шкатулки мають бути рівними а кути мають мати кут 90 0.

Як вироби склеїлись шліфую їх, доводячи поверхні до ідеального стану. Коли поверхні готові до тонування виконую все так як робив із тарілкою: тоную, лакую, полірую, переношу орнамент, різьблю.

Вирізавши скриню і шкатулку чіпаю завіси, адже ці вироби мають не тільки декоративний характер, а й ужитковий. В них будуть зберігати свої прикраси дівчата, жінки.

Людина – це істота, яка за своєю природою завжди прагне до краси, любові, мистецтва. Ще на початку свого розвитку людство зверталося до мистецтва, але не в прямому розумінні даного слова. Все те, що людина зображала, створювала було виявом її внутрішнього розумінні світу.

Надбання людства з області мистецтва передавалося із покоління, що правда воно трансформувалося і розвивалося, удосконалювалося.

Люди, які займаються мистецтвом – більш гуманіші, добріші у глибині душі. Образотворче і декоративно прикладне мистецтво несуть у своїй сутності виховні, естетичні, духовні та практичні якості. Основне завдання мистецтва – створити гарними середовище, предмети, що оточують людину. Художні твори так чи інакше впливають на розум і на емоційний стан своїми образами, формою.

Твори майстрів декоративно-прикладного мистецтва привертають до себе величезну увагу. Вони широко експонуються в Україні та за кордоном. Народне мистецтво у нашу повсякденність через свою органічність, розуміння світогляду, через ставлення до нього у предметних образах, орнаментах, розписах, у пластиці різьби.

Кожен хоче жити серед красивого, щоб оточуючі нас речі милували око, надихали на прекрасне, а також були зручними у повсякденному використанні.

З давніх давен людина прагнула до прекрасного, красивого, прикрашаючи речі побуту, вжитку. На початку свого розвитку люди на знаряддях праці робили насічки, жолобкки, пізніше вони удосконалювалися і складалися в певну систему орнаментики. Із розвитком людства розвивалися і досконалювався орнамент.

Створюючі вирізуючи, ламаючи орнамент людина виражає своє я, свої почуття. В оорнаменті можна розповісти пвні події, які сталися в той чи інший час.

Первісні люди “різьбили” рукоятки кам’яних молотків, сокир (роблячи певні насічкии). Із розвитком людства прогресує і різьба з деревини, каменю. По деревині людина різьбила із давніх-давен, тому у кожній з країн є своєрідні вади різьби, але є і спільні риси між ними. Це свідчить про єдині взаємовпливи мистецтва різних країн.

Яку б ми не взяли державу, вона має трирамно-виямчате різьблення із певними видозмінами характернимии даному народу. Теж самем можемо сказати і про рельєфне, об’ємно просторове різьблення. Саме певні видозміни у орнаменті, у побудові композицій вирізняють різьбу кожноого народу.

На території України поширені різні види різьблення, а особливо на Заході – це зумовлено великою кількістю лісових масивів. Тобто наявністю матеріалу для