процесі виконання це часто призводить до деякого порушення виразної вимови тексту.Таким чином отримуємо відкриті склади, які вокально зручні для співу. Необхідно сказати наступне: дикційні труднощі, пов’язані з вимовою тексту при співі, обумовлені тим, що спів легко доступний на голосних, а приголосні є свого роду перешкодою. Проте невиразне виконаня приголосних, ускладнює розуміння змісту літературного тексту. Найкраще вокальне звучання при чіткій дикції зберігається тоді, коли приголосні звуки відносяться до наступного складу. При цьому виникають такого роду труднощі. В академічному співі всі голосні виконуються фонетично, близько до літери „О”. Особливого заокругленя вимагають голосні „ Е” та „І”. Великої уваги вимагає одночасне виконання декількох приголосних в кінці слів ( літери „М” і „Н” слід розглядати як „співочі”, а „С” і „З” – як „свистячі”), необхідно потроювати вимову букви „Р” , приховувати „свистячі” та „шиплячі” приголосні (Ч, Ш, Щ, С, З )
Працюючи над відшліфуваням дикції диригентові необхідно пам’ятати:
Тривалість звука при співі відзначається тільки голосними, що тягнуться. Приголосні ж виштовхуються коротко та чітко, ніби стримуючись до голосної.
Запорука успіху – правильна природна вимова слів при вірних наголосах та акцентах.
Важливі передумови хорошої дикції:
вільне, достатнє розкриття рота;
нев’язаність язика;
рухливість нижньої щелепи;
губи завжди зібрані і тверді;
правильні наголоси в словах (логічні наголоси).
В слові може бути лише тільки один наголос.Це правило зберігає свою силу і в співі. Два наголоси в слові отримуємо через відсутність навику пом’якшення ненаголошеного складу, який припадає на сильну долю тексту; чи через невміння зняти наголос, який утворений інтонаційним рухом (за допомогою характерного інтервального ходу).
РИТМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТВОРУ.
У творі немає складних ритмічних особливостей, лише різночитання в хорових партіях. Зустрічаються різні тривалості та різні ритмічні угрупування. Якщо уважно прослідкувати за нотним текстом, то угрупування зустрічається лише в другому і п’ятому тактах кожного періоду. І підкреслює воно головні слова тої чи іншої фрази вірша.
Як бачимо в третьому і четвертому куплетах є зміна ритмічного малюнку: . Обов’язково треба сказати і про міжтактову синкопу, що починається акцентованою третьою долею четвертого такту третього періоду, а закінчується другою долею шостого такту.
Для кращого усвідомлення ритму потрібно проплескувати ритмічний малюнок. Щоб досягти високого художнього виконання, потрібно працювати над іншими елементами хорової звучності.
АНСАМБЛЬ.
Щоб був узгоджений ансамбль, потрібно:
однакова кількість співаків у кожній хоровій партії;
однаковий тембр голосів у кожній хоровій партії;
Насамперед, повинен бути унісонний ансамбль, тобто повне злиття голосів за висотою, динамікою, темпом, метроритмом при єдиних вокальних і дикційних засобах. Під час викладу музичної теми окремими тембровими групами, найбільш повно розкриваються специфічні особливості кожної з них. Для сопрано характерна м’якість, легкість звучання; для альта – глибина, соковитість; тенори витізняються ясністю, яскравістю тембру; баси – силою, щільністю.
Працюючи над унісоном певної хорової партії, слід добиватися максимальної тембрової визначеності, типової для даних голосів. Унісон сопрано та альтів у нижньому регістрі повинен звучати насичено, густо, а у верхньому – легко, світло.
Аналогічний прийом можна застосовувати і в роботі над унісоном чоловічих голосів, який повинен вирізнятися лише компактністю, широтою звучання у нижньому регістрі, яскравістю у верхньому.
Гармонічний ансамбль передбачає узгодженість та врівноваженість хорових партій під час виконання акордів та співзвуч, виявлення інтонаційного зв’язку між ними, ясність тональних співвідношень, пропорційність у звучанні мелодичного та супроводжуючих голосів. Такий ансамбль називають ще загальним.
СТРІЙ.
Особливої уваги вимагають твори „a capella”. Щоб відтворити звучання інтонаційно чисто, необхідно стежити за тим, щоб вчасно і достатньо було підготовлене дихання, видих проходив рівно, була правильно використана позиція, одночасно здійснена звукова та слухова координація.
Отже, спочатку необхідно проаналізувати з кожною партією окремо важкі інтонаційні місця, пояснити як інтонуються ступені мажорного і мінорного ладів, як інтонувати діатонічні і хроматичні інтервали.
Досягнувши певних наслідків в роботі над горизонтальним cтроєм, свою увагу звертаю на вертикальний стрій ( Д7, Д2, II65 ).
Інтонування септакордів Домінантової групи базується на інтонуванні мажорного тризвуку, Який лежить в основі Д7.
Д7 = Т53 + М3. Д2 = В2+Т53.
В творі часто зустрічаються хроматизми, але існує трудність у їх виконанні. Потрібно спочатку працювати окремо з кожною партією.
Інтонаційні труднощі може викликати рух мелодії по В3 і М3, по альтерованих ступенях, стрибки на Ч4 і Ч5. Інтервал В2 – потрібно інтонувати широко, а М2 – близько. Щоб відтворювати звучання інтонаційно чисто, необхідно стежити за тим, щоб вчасно і достатньо було підготовлене дихання, видих прохлдить рівно. Потрібно, щоб була правильно використана вокальна позиція, одночасно здійснена звукова та слухова координація. Нацбільш характерною вокальною особливістю твору буде повнота і темброве багатство звуку, вірність строю і ансамблю. Вокальна майстерність – все це надасть звучанню твору потрібного академізму і органного звучання.
ВИКОНАВСЬКИЙ АНАЛІЗ ТВОРУ.
Єдність художнього трактуваня, правильність розкриття художнього образу вимагають визначення потрібного темпу у виконанні твору. Знайшов диригент вірний темп – означає в значній мірі, що можна заволодіти художнім образом, створеним в даному творі.
ТЕМП.
В даному творі темп помірний – moderato. Необхідно враховувати вказівки композитора, зміст твору, характер динамічних відтінків, ступінь виразності та інших елементів виконавського задуму та технічних можливостей хорового виконавства. Слід зауважити і врахувати темпову швидкість і характер темпового руху. Темпова швидкість залежить від змісту і характеру твору. Якщо захопитись прискоренням темпу, то мелодичний рух загубить наспівність. Обравши певну темпову швидкість – середній темп, дещо з рухом, слід виявити характер темпового руху, тобто розглянути, чи темповий рух буде статичним на протязі всього твору, чи він змінюється залежно від художнього