ФРАЗУВАННЯ.

Музична мова, по аналогії з розмовною мовою, підлягає певним законам розчленування та об’єднання. З ними пов’язані поняття музичного мотиву, фрази, речення. В хоровій музиці співзвуччя не спрмймають ізольовано, а в злитті їх в інтонації та речення, або ж фрази. Фраза, звичайно, утримує в собі декілька мотивів. Фразування повинно бути стійким, точно передаючи образ. У кожнії фразі мелодія рухається хвилеподібно – досягає певної вершини і знову спадає, тому у кожній фразі відчувається місцева кульмінація. Заключна фраза сприймається як послаблення енергії, спад динаміки, що вказує на сповільнення темпу, яке не визначене композитором, а відноситься до виконавської інтерпретації.

ДИНАМІКА.

Динамічний план не можна рохглядати у відриві від фразування та іналізу кульмінації твору. Динаміка, як розподіл сили звуку, має велике значення у створенні форми, як єдиного цілого. Отже, якщо темпоритм та динаміка взяті рівно, то правильні відчуття і переживання створюються природньо самі собою.

Загальний схематичний динамічний план твору.

P P mf f( p ) P

„P” ( тихо) створюється на прикрито-стриманому звуці. Цей відтінок справляє враження спокою, врівноваженості, або навпаки, для передачі скритої тривоги, неспокою.

„f” ( гучно) – динамічний відтінок, який вказує на сильне звучання і сам по собі передбачає певний ступінь твердості та рішучості.

Не меншого значення має динаміка для побудови фраз і особливо для виділення логічних вершин музичних побудов. Музична динаміка – важливий засіб у руках виконавця.

ЗВУКОВЕДЕННЯ у творі „ Ой лугами-берегами” Legato.

Звуковедення Legato в різних мелодичних рухах буде мати свою специфіку. Також цей звуковий прийом тісно пов’язаний з правильним взяттям дихання, цезурами, фразуванням. Аналізуючи твір необхідно опиратись на характер та настрій його, визначити, який прийом звуковидобування присутній в ньому та за допомогою яких штрихів здійснюється виконання. Від правильного звукоутворення залежить тембральне забарвлення звучання твору.

Необхідно також згадати про ще один технічний прийом, який зустрічається при виконанні хорових творів – філірування звуку, тобто його поступове посилення, а потім послаблення, тісно пов’язане з фразуванням та необхідністю раптово в такті посилити звучність, або навпаки послабити її.

ДИХАННЯ – один з елементів хорової техніки, яке важко розглядати ізольовано, бо воно безпосередньо пов’язане з цілим звуковим оригіналом твору. Оскільки спів – це вільна, природньо продовжена мова, що інтонаційно звучить у ритмі, тому і спосіб дихання повинен здійснюватись відповідним чином. Дихання у творі ланцюгове, всі хорові партії в даному творі можуть дихати лише між строфами, на цезурах.

АТАКА

Момент виникнення звуку, тобто змикання зв’язок, визначає атаку звуку – перехід голосового апарату від дихального стану до співацького. Це технічний прийом, що характеризує активний початок звучання голосу під час співу. З атакою звуку пов’язаний творчий пошук емоціональної виразності звучання.

В даному творі використовується м’яка і тверда атака звуку.

ПРОБЛЕМИ ВИКОНАВСЬКО-ДИРИГЕНТСЬКОЇ РОБОТИ.

Вирішуючи всі естетичні проблеми з точки зору виконавства, необхідно пов’язувати їх з вдосконаленням техніки диригування. Хоча спосіб жестикулювання базуються на академічній традиції. У диригента-виконавця повино бути щось своєрідне, що характеризує його індивідуальність.

Диригент повинен звернути увагу на такі моменти, що можуть створити певні труднощі для виконання: фермати, ритмічний різноспів хорових партій, часті агогічні зміни та тактові динамічні контрасти, синкопи, одночасне поєднання різних штрихів у партіях. Відпрацьовуючи згадані елементи, необхідно узгодити їх з диригентською схемою, виходячи з розміру твору. Відповідність за правильний вибір повністю лягає на диригента і знаходиться в залежності від обраної ним строгої чи вільно-імпровізованої манери виконання. В питанні виконання трактування твору важливе значеня має стиль того чи іншого композитора.

В даному творі зустрічається відсутність конкретних вказівок, або допускається зміна трактовки, в зв’язку з задумом диригента.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

Гордійчук М. Творчі портрети композиторів. „Микола Леонтович” – Київ.: Музична Україна, 1974.

Карась Г.В., Серганюк Ю.М. Програма та методичні рекомендайії з методики аналізу хорових творів. – Івано-Франківськ: 1998.

Колеса М. Основи техніки диригування. – К.: Музична Україна, 1981.

Леонтович М. Вибрані хорові твори. – К.: Музична Україна, 1974.

Серганюк Ю.М. Методика аналізу хорових творів. – Івано-франківськ: 1992.

Соколов В. Работа с хором. – М.: Музыка, 1967.

Чесноков П. Г. Хор и управление им. – М.: МГПИ, 1952.