"Натюрморт з коновкою" (1972) наповнений сонячним світлом і прохолодним гірським повітрям. Група предметів, що складається з коновки, глечика, овочів, миски з хлібом, чашки, зображена на чудовому пейзажному фоні. Насичені, яскраві, чисті кольори створюють радісний настрій літнього дня. В натюрморті досить сильно відчувається повітряний простір. Сонячне проміння охоплює всі предмети, зилишаючи на кожному багато срібних блисків, але вони не розбивають поверхню, а краще її підкреслюють. Численні рефлекси, які дає оточення і предмети один одному, насичують кольорову гаму і одночасно об'єднують, через що група виглядає цілісно. Живопис Миколи Романовича рельєфний, густий, його фактурність дозволяє художнику правдиво і реалістично передати той матеріал, з якого виготовлені дані предмети. Кладучи мазок по формі, майстер досягає об'ємності речей.

В натюрморті відчувається колористична єдність. Відомий художник П.Чистяков стверджував, що "колорит в композиції - це коли дивишся на окрему деталь і бачиш, що вона відповідає іншій, тобто коли все співає разом - гармонія і краса." Бода В. Основы изобразительной грамоты. – М.: Просвещение. 1981. – С. 134.

М.Варення виконував натюрморти при різному джерелі освітлення - на чистому сонячному повітрі, у затінку, при лампочці, при вечірньому світлі. "Натюрморт з бесагами" (1978) якраз написаний при електричному освітленні. В такому випадку падаючі тіні дуже глибокі і різкі. Весь живопис ніби накритий жовтавою пеленою. Тінь завжди холодна, а освітлена частина написана гарячими кольорами. Даний натюрморт складений з характерного гуцульського посуду: глечика з косівським розписом, коновки і цеберка. Предмети огортає тканина з яскравим орнаментом. Твір виконаний у типовій для М.Варенні манері живописного письма - густий, пастозний мазок різної величини, що лягяє по формі, підкреслюючи її об'єм. Рельєф, який створює шар фарби, викликає враження мерехтливості живопису. Таке явище притаманне всім творах пізнього періоду творчості художника.

М.Варення виконав багато інших натюрмортів подібного характеру - "Натюрморт з ложкою" (1987), "Ранковий чай" (1987), "Червоний натюрморт" (1980), "Синій натюрморт" (1996).

Художник дуже часто малював букети квітів. Ми можемо побачити бузок, кульбабу, хризантеми, польові квіти різних видів ("Бузок" (1978), "Польові квіти" (1991). Автор вірно відтворював їх форму, будову, кольорове забарвлення. Такі картини завжди викликають приємні почуття у глядачів. М.Варення любив поєднувати у натюрмортах зображення квітів і фруктів ("Квіти і яблука" (1990), "Квіти і жовті черешні" (1993)). Твори написані настільки реалістично, що ніби відчуваєш легкий аромат.

Всі натюрморти М.Р.Варенні привертають увагу високими художніми якостями, вони матеріальні, барвисті і дзвінкі.

IV. 4. Пейзажні твори.

Живописна творчість Миколи Романовича Варенні багатожанрова і різнопланова. Серед багатьох жанрів пейзаж займає не останнє місце. Художник досить часто використовує його у творах тематичного характеру, портретах і натюрмортах. Краєвид немовби об'єднує все відповідним настроєм, збагачує композиційне вирішення. Вже раніше згадувались такі роботи, як "Натюрморт з коновкою" (1972), "У вихідний день. Подруги" (1955), "Літо в Карпатах" (1978), "На полонину" (1984), "Влітку на Гуцульщині" (1988) і багато інших. В них автор вдало вписує предмети, постаті у пейзажне середовище, підбираючи відповідні і характерні мотиви.

Як відомо, пейзаж має свою специфіку, свої творчі таємниці, свої образи й технічні складнощі. Загалом для всіх художників пейзаж - це перш за все школа майстерності, через яку проходить митець в період свого становлення. Пізніше для одних він стає провідним жанром творчості, для інших допоміжним, але ніколи не другорядним. Про те, якими широкими можуть бути рамки пейзажу як живописного жанру, свідчать роботи Миколи Романовича. Працюючи над пейзажними етюдами, художник знаходить найбільш характерні для карпатського краю краєвиди, майстерно передає особливості природи, своєрідність архітектурних споруд ("Край рідний" (1982), "Вечір наближається" (1986), "Вітряний день" (1988)).

Багато хто вважає, що пейзаж малювати найлегше. Та це не так просто. Щоб пейзажні твори здавались ймовірними, треба до тонкощів вивчити "анатомію" безлічі об'єктів, а крім того, натренувати око так, щоб за коротку мить воно було здатне "схопити" безліч тональних відтінків.

Пейзажі Миколи Романовича важко переплутати з творами інших художників, хоча вони не відзначаються яскравою оригінальністю чи гостротою образного вирішення. Швидше вони привертають увагу скромністю сюжетно-пластичних засобів. Картини несуть у собі напружене внутрішнє життя, сповнене світлих, іноді щемливих роздумів та ліричної задумливості.

Але найбільше талант художника-колориста розкривається у весняних пейзажах ("Весняні візерунки" (1974), "Весна у горах" (1972), "Пора весняна" (1974), "Сади цвітуть" (1975), "Молода зелень" (1976) та ін.). Митця ваблять буйне розмаїття весни, вічнозелені стрункі смереки, цвіт вишень і яблунь, пишність гірських річок. У них з високою чутливістю автор виявляє рух сонця, тепла, оновлення. Насичений і дзвінкий колорит в картині "Весняні візерунки". Природа вже пробудилась від сну і вкрилась ніжним цвітом. На передньому плані на фоні гуцульського села височать розквітлі дерева. Вони ще не мають листя, але одягнуті у пишне біле вбрання, яке ажурними візерунками збагачує оточення, наповнює ароматом. Твір наповнений сонячним промінням, теплим зеленуватим відтінком молодої зелені. Яскраві фарби передають хороший настрій.

- Мене приваблює природа навесні з її ясними барвами, радістю пробудження до життя Кулик Д. Хочеться малювати з радістю // Прикарпатська правда. – 1978. – 19 березня. – С. 4.,- говорив Микола Романович.

Пейзажі