Всі добре розуміють, що солдат на війні не має вільного часу, але Микола Романович завжди мав при собі олівець або сангіну і аркуш паперу. Він усіма силами намагався не втратити ті навички малювання, які отримав в училищі. У фронтовому альбомі можна побачити начерки багатьох солдатських речей, які автор зображав у різноманітних ракурсах і положеннях. Наприклад, на одному аркуші є зображення фляги для води: то вона закрита, то відкрита, то вдягнута в чехол, а поряд - чехол без фляги і т. д. В такому дусі художник малював усі речі й предмети, що потрапляли йому на очі. Микола Романович завжди давав назви своїм малюнкам, які були цікавими і своєрідними. Ось перед нами рисунок солдатських чобіт. За допомогою декількох переривчастих ліній, коротких штрихів автор передає матеріальність речей, невимушене, звичне положення знятих солдатських чобіт. На відміну від інших художників, він не підписує роботу просто "Чоботи", а дає їй назву "Солдати сплять".

На іншому аркуші, під назвою "Солдатський гардероб", ми бачимо речовий мішок у різних положеннях. Просто, але оригінально.

Розглядаючи альбом, переконуєшся в тому, що Одеське училище багато чому навчило сільського хлопчину. Досить цікавими і майстерно виконаними є портрети його товаришів. У зображенні кожного бійця відчувається щось особисте, індивідуальне. Художник вміло підкреслював те характерне, що було притаманне даній натурі. Портрети "Сержант Ніколаєв", "Телеграфістка", "Старший сержант Петров", "Поранений боєць" та ін. захоплюють поєднанням чітко схоплених, виразно переданих особистих рис воїнів з тим головним, визначальним, що об'єднує всі ці портрети.

На війні художник познайомився зі своєю майбутньою дружиною Анастасією, яка теж була радисткою і служила разом з ним. Тому не дивно, що в альбомі є дуже багато її зображень. Ось дівчина сидить і замріяно кудись дивиться, можливо, думає про швидку перемогу, тут постає перед нами усміхнена, весела. Товариші охоче позували молодому художнику у ті хвилини, коли припинялись бої. Автор показав нам, що і тоді солдати читали книжки, цікавились літературою.

"На нову позицію", "Короткий відпочинок", "Батьківський лист" і інші роботи, в яких автор розкриває душевний настрій солдата в той короткий проміжок часу, коли він належав сам собі. М.Варення намагався показати внутрішній стан своїх героїв.

Своєрідним є автопортрет, виконаний зимою 1942 року. Художник эобразив себе у військовій шинелі і шапці. У його погляді відчувається сила, енергія людини, яка захистить свою Батьківщину, яка вірить у перемогу над фашизмом.

Неможливо відвернути увагу від зображень дитячих облич. Погляд глядача обов'язково зупиниться на ніжному личку малюка. Голівка його перебинтована, а у великих очах сум і біль. Так, війна не щадить і дітей. На аркуші паперу декілька світлих, тонких штрихів, а скільки емоцій вони викликають.

Микола Романович дуже любив малювати природу. На усіх зупинках, де відпочивали бійці, Верення виконував замальовки. По назвах робіт можна взнати, де саме перебували війська, в яких селах, містах: "Добрилово" (1941), "Розбите Залуччя" (1941), "Підвезення продуктів" (1942), "Фронтові дороги" (1943), "Село Гонци" (1943), "Перший сніг в Казвіні" (1945) і багато інших. Пейзажі невеселі, бо показують нам розламані дерева, розбиті будинки, що не викликає радості. Важкі хмари закривають небо, на фоні якого чорніють силуети сільських розвалин.

В кінці війни М.Р.Варення знаходився в Ірані, бо туди направили його військову частину. В цей період бої вже не йшли, і це дало змогу створювати ще більше нових замальовок. Художник виконував багато пейзажів іранських краєвидів, зображав сільські вулички іранського селища Астари. Автор збирав елементи національного орнаментального декору, намагався передати характерні риси, типові образи іранських людей, відобразити їх побут і життя. Прикладом цього служать замальовки "Іранка з дитиною", "Іранці", "Іранець з корзиною" та ін.

Незабаром настає перемога. У 1946 році М.Р.Варення виходить в запас. За військові заслуги його нагороджують орденом Вітчизняної війни і багатьма медалями. Людина, яка пройшла крізь полум'я страшної, жорстокої війни, ніколи не забуде цих років. Пізніше, під впливом військових спогадів, художник створить чудові картини про незабуті сторінки, написані кров'ю і мозолистими руками захисників землі, які не шкодували свого життя заради миру і щастя.

Серія робіт "Жінка у Велику Вітчизняну війну", що була створена у 1964 році, присвячена усім жінкам, які змогли стійко, на рівні з чоловіками боротися проти ворога. Твори "Фашизм - це рабство", "Подвиг", "Хліб", "Перемога" передають хвилюючий образ жінки-матері, її мужність, сміливість на фронтах і в тилу, відданість перед Батьківщиною і сім'єю, вірність принципам любові, надії.

Художника завжди хвилює психологічний стан людини. В картині "В Берліні" ми бачимо руїни міста, які ще охоплені вогнем і димом, яке ще зовсім недавно потопало у грохоті кулеметів і вибухів. На такому сумному фоні зображений солдат, який годує маленьких дітей, що вижили у страшних умовах. Микола Романович говорив про картину так:

- Цей воїн прийшов у Берлін як переможець, але не як завойовник. І після бою ділиться своїм солдатським пайком з дітьми, німецькими дітьми. Він - прапороносець миру. Кулик Д. Хочеться малювати з радістю //Прикарпатська правда. - 1978. - 19 березня. - С. 4.

Микола Варення не був баталістом, але на замовлення