Микола Романович завжди глибоко переосмислював історію Прикарпаття, його сучасність, вивчав побут людей, що проживають на Гуцульщині. Це давало йому наснагу творити величні тематичні твори. Картинам художника притаманна висока соціальна насиченість і чітка ідейна спрямованість. Погляд автора був допитливий, розумний, доброзичливий, спрямований на сьогоднішній день. Понад усе митця цікавить людина, її внутрішня і зовнішня краса.

Протягом 70-х років Микола Романович створив ряд змістовних полотен: "Обід чабанів" (1970), "Святкова Верховина" (1972), "Щасливі чорногорки" ("Щасливе материнство" (1972), "Господарі полонини" (1975) і багато інших. Художник розробляє тему мирного життя і праці горян, вона стає однією з провідних тем у його творчості. Окремі епізоди з життя гуцулів він доносить як вічно живі сторінки діяльності народу.

На картині "Обід чабанів" перед глядачем крупним планом постають пятеро селян, що сидять за столом і збираються здійснити обідній відпочинок. Дія відбувається на свіжому гірському повітрі, на фоні невеличкої хатини. Ще хвильку - і вони розпочнуть трапезу. Але один ще спостерігає за отарою, яка, мабуть, пасеться неподалік на соковитому пасовищі. Коли дивишся на твір, то виникає враження, ніби час у картині зупинився на секунду. Постаті героїв здаються дещо застиглими. Хотілося б побачити більше пластики, плавності у передачі форм.

Картина витримана у теплій гамі, у якій переважають відтінки охристого. Автор використовує різний за величиною мазок, щоб найкраще передати фактуру, матеріальність зображуваних речей. Кожен мазок накладається один коло другого, що створює враження мерехтливості живописної плями.

Твір "Господарі полонини"- це оспівування величності людей праці, незалежно від того, чим вони займаються. Постаті розміщені на передньому плані і займають весь простір полотна. Можливо, цим автор хотів підкреслити значимість тих, хто працює заради інших, прославити працьовитість українського народу. Герої картини - мужні люди з чистою душею і помислами, в їх спокійних позах, в сильних руках - впевненість і гордість за свою професію.Федорак М. Образи Прикарпаття // Образотворче мистецтво. – 1987. - № 6. – С. 19. Щоб підсилити велич героїв, автор опускає лінію горизонту, яку створюють далекі силуети карпатських гір, на низ композиції. Складається враження, що люди ніби стоять на вершинах гір і природа підкоряється їм. Картина вражає своєю монументальністю. Постаті освітлені вечірнім сонцем, яке торкнулось їх теплим промінням. Кожен з героїв про щось замислився, можливо про те, що вони зробили корисного за цей день, можливо про тих, хто чекає їх вдома.

Художник кожного літа виїжджав у гори Карпати на етюди. Особливо він любив спостерігати за тим, як люди вирушають на поля збирати сіно. Цій темі присвячені такі твори, як "З поля" (1977), "Літо в Карпатах" (1978), "Пора сінокосу" (1979). Ці багатофігурні полотна відображають тісний звязок людини і природи, згуртованість селян під час сінокосу. Багато живописців вирішують сюжетно-тематичні картини в своєрідному пейзажному ключі. В таких роботах краєвид виступає як соціально-психологічне середовище, що обєднує персонажів відповідним настроєм, сприяє внутрішньому діалогові між ними. Про це свідчать твори М.Варенні. Художники Прикарпаття. Альбом. – К.: Мистецтво, 1989. – С. 18.

На картині "З поля" зображені жінки, які йдуть додому після важкої праці. На передньому плані показана заквітчана земля, наповнена різнобарвними квітами. Над полем розляглося безкрає небо, на якому висять великі пухнасті хмари. Автор дуже реалістично передав їх обєм, потужність, відчуття повітряності. Фігури жінок вдало вписані у природній краєвид.

У творах "Пора сінокосу" і "Літо в Карпатах" художник показав людей у процесі роботи. Селяни сповнені наснаги, бажаня працювати, вони роблять це з натхненням і радістю. Картина "Літо в Карпатах" витягнута горизонтально і має панорамний характер. Передній план накритий тінню, мабуть, її утворили хмари, а другий осяяний яскравим сонцем. Глибокі тіні підсилюють контраст. Композиційне вирішення картини "Пора сінокосу" дещо інше. Площа полотна немовби поділена на дві частини. Верхню частину заповнює могутня, розлога, пишна крона дерева, яка на сонці переливається різноманітними відтінками зеленого кольору. На нижній частині художник зобразив юрбу жінок, що зібрались на відпочинок і обід. В їх позах і рухах відчутна втома, але обличчя у селянок усміхнені, вони задоволені своєю працею. На задньому плані проглядається поле, що покрите промінням сонця.

В цих роботах художник показав себе вправним рисувальником, добрим знавцем анатомії людини. Жодне положення, рух фігур не повторюються. Автор є знавцем звичаїв, традицій гуцульського побуту і життя. М.Варення вміє спостерігати і аналізувати навколишню дійсність, реалістично відтворити її на полотні і донести до глядача.

Кожен художник у своїй творчості хоч один раз торкається теми материнства (Й.Бокшай "Материнство"). М.Варення не був винятком. У 1972 році він створив чудове, дещо філософське полотно "Щасливі чорногорки" (інша назва "Щасливе материнство").

На картині - три жінки-матері, які на своїх колінах тримають маленьких дітей. Обличчя чорногорок лагідні, добрі, ледь помітно ніжну псмішку. Вона випромінює невидиму силу і створює враження захищеності від усього поганого. Автор зобразив дітей різного віку. Одна молода мати пригорнула до грудей загорнуте у пелюшки немовля. Вона обіймає те найдорожче, що є в її житті. На руках іншої жінки сидить дитина, яка можливо недавно зробила свої перші кроки. Тримаючись за матір, вона уважно спостерігає і вивчає те, що відбувається навколо неї. Третя дитина - старший хлопчик, одягнутий у вишиту сорочку. Він, посміхаючись, дивиться на немовля.

Художник хотів показати,