Дана композиція нагадує груповий портрет. Жінки, одягнуті в білі вишиті сорочки, світлими плямами виділяються на темному фоні гір. Художник використовує чисті кольори холодної гами, що передає відчуття свіжості гірського повітря. Автор ніби порівнює міць Карпат із силою материнської любові.

Перебуваючи в гуцульських селах, художник старанно вивчав звичаї і традиції місцевих жителів. Його вражала їз різноманітність, глибинність коріння. Микола Романович часто був присутній на весіллях горян, в результаті чого були створені декілька полотен на дану тему ("Святкова Верховина" (1972), "Весілля в Кривопіллі" (1982), "Весілля взимку" (1992), "На весіллі" (1994), "Через новий поріг" (1996)).

"Є якась надзвичайна сила в щедрій прикарпатській землі, славній своєю історією, в її чудовому фольклорі, ласкавій мелодійній мові, у звичаях і обрядах, в гарних молодицях і дужих чоловіках..." Федорак М. Откровення таланту // Прикарпатська правда. – 1987. – 21 листопада. – С. 4. Такий настрій відчувається в найвідомішій картині "Святкова Верховина". Велике за розміром полотно наповнене гуртом людей - веселих, святково вдягнених гуцулів.

На передньому плані просувається весільна процесія. Молода пара разом зі старостами верхи на конях вїжджають у село. Всі наряджені у барвистий національний весільний одяг, який переливається яскравими кольорами гуцульських вишивок. Наречених зустрічають мати і батько, тримаючи на рушнику хліб і сіль. Їх обличчя відображають радість і хвилювання, і це природно у такий святковий момент. На дальному плані ми бачимо типове тріо гуцульських музик, яких часто можна зустріти у народних розписах, орнаментальних композиціях - скрипаль, цимбаліст і барабанщик. За ними на дальному плані численні глядачі і гості, які прийшли привітати молодят.

За композиційним вирішенням твір досить динамічний, емоційний. Колона вершників утворює своєрідний ритмічний вихор, який задає рух усій композиції. Картина багатопланова, де кожен план чітко проглядається. Вони утворені рядами персонажів. М.Р.Варення зумів переконливо передати радісну, святкову атмосферу гуцульського весілля у Верховині, використовуючи яскравий, дзвінкий колорит.

Кольорова насиченість, лінійний пластичний ритм композиції надають картині декоративної виразності. Твір "Святкова Верховина" отримав нагороду Академії мистецтв у 1973 році.

У своєрідному і цікавому кольоровому вирішенні подана картина "Весілля у Кривопіллі". Центром композиції є молодий і наречена, що тримаються за руки і ніжно дивляться одне на одного. Їх оточують святково одягнуті дівчата і хлопці, що прийшли на весілля. Художник немовби вихопив з життя цей момент і переніс на полотно. Автор показав себе добрим знавцем традиційного весільного одягу, характерних вишитих візерунків та кольорів. Чиста, дзвінка кольорова гама передає радісний настрій. Твір виконаний широкими мазками, що створює враження мерехтливості, прозорості і повітряності композиції. Художник вдало передав обємність і простір, який ніби наповнений блакитним повітрям.

Твір "На весіллі" своїм композиційним задумом схожий на картину П.Сахро "З весілля". На полотні крупним планом зображені святково одягнуті люди, що перебувають на весіллі. Тільки у П.Сахро дія відбувається взимку і жінки вже йдуть додому. М.Варення зобразив момент, коли гості - чоловік і дружина - поздоровляють наречену, і дія відбувається влітку. Художник навмисне повернув спиною до глядача гостей, щоб цим привернути всю увагу до обличчя молодої, яке світиться від радості і хвилювання. Цей центр композиції підсилює головний убір, який вишитий золотими лелітками і сяє на сонці. Його насичений жовтий колір звеселяє увесь твір. Художник невеликими мазками виліплює форму, передає відчуття простору і матеріальності.

Картина "Через новий поріг" представлена у більш декоративному плані. Полотно насичене чіткою різноманітною орнаментикою килимів і вишивок. Композиція досить статична і дещо симетрична (зліва знаходиться молода пара, справа - батьки, що тримають хліб і сіль). Така лінійність і декоративність притаманна творчості художника 90-х років. Картина "Через новий поріг" вирізняється тим, що автор використав у ній велику кількість варіантів орнаменту, що свідчить про його обізнаність у традиційному вбранні гуцулів, його оздобленні.

Микола Романович Варення часто повертався до історичного минулого, нерідко повязаного з легендами українського народу. До таких творів належать "Легенда. Говерла і Прут " (1996), "Роксолана" (1997), "Епоха Данила Галицького" (1997), "Тривожна ніч. Данило Галицький" (1997). Вони розповідають про напружені події нашої історії. У них великомасштабні постаті, наближені до глядача, оголені почуття, драматичні відносини персонажів - усі ці особливості творчої манери М.Варенні створюють цілісну художню концепцію, що приваблює послідовністю і відвертістю. Особливим акцентом даної серії робіт є невеличке за розміром полотно "Легенда. Говерла і Прут". Надзвичайно своєрідний, дуже ніжний, ліричний за змістом твір, де в образах прекрасної дівчини та сплячого парубка відтворено таємничість легенди, що характеризує народний епос Гуцульщини. Глибинний синьо-коричневий колорит полотна з місячним ефектом чарівної ночі створюють уособлення фатального діалогу Говерли і Прута.

М.Варення багато творів присвятив темі Київської Русі і Галицько-Волинського князівства. Особливу увагу художник приділив правлінню князя Данила Галицького, тій особистості, яка правила Західною Україною. Картина "Тривожна ніч. Данило Галицький" наповнена емоційною напруженістю. На передньому плані воссідає князь Данило Галицький. Його срібна сивина виділяється контрастною плямою на темному нічному небі. Обличчя князя передає зосередженість, він ніби заглибився у себе. Він роздумує над тим, що принесе війську наступний день, чим завершиться черговий бій. Цей старий чоловік ще має могутню силу протистояти ворогові. Великі мужні руки є підтвердженням цього. Не останню роль у передачі