Часто образ окремої людини набуває узагальнюючого характеру. На полотні "Гуцулка з Кривопілля" перед глядачем постає типовий образ гуцульської селянки, пишної жінки, що одягнута у народний національний одяг. На її круглому обличчі проглядається весела посмішка. В гуцулки гарний настрій і автор підсилює цю радісну атмосферу всієї композиції сонячним гірським краєвидом, що послужив фоном для даного портрету. Проміння сонця попадає на сорочку, хустку жінки, переливаються численними рефлексами. Художник правдиво зобразив людину, що не боїться праці. Великі спрацьовані руки спокійно лежать на колінах. Художник вміло передав згрубілу шкіру невтомних рук. Переконливість, емоційна впливовість композиційного і колірного образу картини стала можливою тому, що навіяна була майстру реальним зоровим образом, котрий вразив його самого.

Так як М. Варення був не раз свідком весільних процесій, то не дивно, що з'явилась картина "Наречений". Це досить велике полотно, на якому майже в натуральний розмір зображений молодий юнак, що тільки що одружився. Це справжній сильний, мужній гуцул, з широкими плечима і великими рукаим. Він стоїть, обпершись на топірець. Перед глядачем виникає психологічний портрет. Риси обличчя чіткі, правильні. У погляді молодого відчувається твердість, непохитність характеру. Цій людині притаманна гордість і сила духу. Кремезні плечі і великі руки говорять про його мужність.

М. Варення, як і в інших творах, виявив себе знавцем обрядового вбрання гуцулів. Хлопець одягнутий у нарядний красивий весільний одяг. Його кептар і сорочка пишно оздоблені вишивкою, що виконана традиційними кольорами – жовтим, зеленим, червоним, чорним. Поєднання білих площин рукавів і різнобарв'я орнаментики створює і підсилює радісний настрій, атмосферу святковості даної композиції. Невід'ємною частиною багатьох портретів є гірський пейзаж. Він насичує картини національним духом, а також автор хотів підкреслити тісний зв'язок людини з природою.

Твір "Наречений" дуже живописний. Художник зумів гармонійно поєднати численні відтінки різних кольорів. Кожен мазок лягає на своє місце, чітко будуються форми і об'єми. Микола Романович має свою власну манеру письма, яка притаманна тільки йому.

Дана картина була представлена на виставці у місті Бая-Маре (Румунія) і отримала схвальні відгуки глядачів.

М.Варення дуже часто зображає своїх персонажів з певними предметами побуту, знаряддям праці. Ось ми бачимо гуцулку з ліжником, або з граблями, або з бесагами. Чоловіки постають перед нами, тримаючи в руках або капелюх, або топірець, або кошик. Можливо, автор хоче показати людей працьовитих, не ледачих, тих, хто вміє своїми руками створити прекрасні речі, які знають ціну традиціям, звичаям свого народу.

Ціла низка портретів присвячена народним майстрам і умільцям Гуцульщини. Микола Романович ніколи не переставав дивуватись безмежній творчій уяві, фантазії різьбярів, вишивальниць, ткаль. Працюючи в Косівському училищі декоративно-прикладного мистецтва, він був знайомий з багатьма відомими майстрами, а також бачив їх вироби, міг їх оглянути.

Всім відомі його групові портрети "Гуцульщина – край мистецтва" (1976-1977), "Викладачі – засновники Косівського училища прикладного мистецтва" (1989). Особливе хвилювання відчуваємо, осмислюючи глибоко психологічні образи косівських народних умільців, мистецтво яких прославило наш край далеко за його межами. Картини передають атмосферу тієї дійсності, в якій став можливий всебічний розквіт народної творчості Гуцульщини.

Створення групових портретів нелегка справа. Вона ускладнюється необхідністю об'єднати всіх портретованих якоюсь спільною дією, привернути увагу глядача до картини в цілому і до кожної зображеної особи зокрема. Так як М.Варення був одним з найкращих майстрів тематичної картини, йому вдалось створити чудові групові портрети. На картині "Гуцульщина – край мистецтва" художник зобразив за одним столом заслуженого майстра по різьбі Ю.Корпанюка, відому вишивальницю Г.Гарасимович і майстриню кераміки П.Цвілик. Персонажі показані на фоні гуцульського села у мальовничому куточку Косова. Герої ніби спілкуються між собою, розповідаючи кожен про свої витвори. Як і повинно бути, Г.Гарасимович зображена з вишитим рушником в руках, Павлина Цвілик розглядає керамічний глечик, оздоблений косівським розписом, а різьбяр Ю.Корпанюк ніби замислився над створенням нового орнаменту для тарелі. На другому плані, щоб підтримати рівновагу композиції, зображені молода дівчина і хлопець, які мабуть хочуть засвоїти і навчитись виготовляти такі декоративні речі. Картина наповнена енергією, натхненням, адже дивлячись на всі ці предмети (скриньки, тарелі, глечики, рушники. сорочки) хочеться самому спробувати виготовити щось власноруч.

Цим твором М.Варення хотів всім показати, наскільки багатий і талановитий наш край, що наповнений мистецьким творчим духом і силою. Художник прославив людей, що мають золоті руки і добру душу. Щоб створити таку картину, автор повинен багато спілкуватись з тими, кого малював, вивчати їх творчість, аналізувати вироби.

Велике значення для косівського краю має твір "Викладачі – засновники Косівського училища прикладного мистецтва". В ньому збережена пам'ять про тих, хто заснував і заклав початок існуванню відомого на Західній Україні навчального закладу. Це майстри і викладачі, які прославили своєю творчою діяльністю гуцульський край. На картині Микола Романович зобразив найкращі вироби майстрів – оздоблені гуцульською ажурною різьбою бочечки, тарелі, скриньки, миски, косівська кераміка з характерним тільки для цього регіону розписом, ткані килими, вишиті пишною вишивкою сорочки і рушники. Всю цю різноманітність візерунків, орнаментів художник виразно скомпонував в одну цілісну композицію, правдиво вписавши в це розмаїття барв постаті людей. М.Варення зумів об'єднати велику кількість дрібних елементів, зібрати в одне ціле, не розбивши композицію.

Кожен герой даного твору – це окремий складний характер, індивідуальність, особистість зі своїми емоціми і думками. Але у всіх на обличчі ледь помітна посмішка. Майстри радіють