після переробки назвав “В лабетах”. Повість була наслідком багаторічних

спостережень М.Яцкова над життям так званого “Товариства взаємних обезпечень ”Дністер”, в якому він довгі роки працював рахівником. Тут зміцнювалися фінансові підвалини місцевої буржуазії, яка нещадно визискувала праць “рідних” братів, з’явились паростки класової боротьби, спроби організованого протесту проти експлуатації. Під назвою “Народної сили” в повісті читачі легко впізнали “Дністер”.

Громадський резонанс повісті пояснювався ще й тим, що твір написаний на основі реальних подій і що більшість персонажів мала прямих своїх прототипів.

Є документи, які дають можливість зіставити художню тканину твору з тими фактами, що лягли в його основу. Це “Ювілейна книга товариства взаємних обезпечень “Дністер”, зладжена для звеличення 25-тих роковин створення сего товариства (15.IX.1982 – 15.IX.1917)”, видана у Львові 1918 року та замітка самого письменника “Прототипи в повісті М.Яцкова “В лабетах” з буржуазно-націоналістичних часів від 1892-1917”, опублікована вже після смерті автора (“Жовтень”, 1996, №10). “Ювілейна книга...”, певна річ, не може служити мірилом об’єктивності подій, описаних у творі, але вона допомагає знайти точки зіткнення між реальністю з домислом, глибше збагнути викривальний пафос твору. До того ж М.Яцків, за власним визнанням, керувався принципом французького письменника Е.Золя, зокрема, взяв для себе за зразок його роман “Жерміналь”.

В основу повісті лягли події з життя “Дністра” приблизно в 1902-1909 роках.

Сюжет повісті починається з того, що страхово-банкове товариство, власне його дирекція, готується відзначити 10-літній ювілей своєї установи і службовці з цієї нагоди хочуть поставити питання про підвищення заробітної плати, про поліпшення свого становища.

Дирекція, а за нею і так звана Надзірна рада, що мала контролювати діяльність установи, відхиляють це прохання персоналу. Відтепер між адміністрацією “Народної сили” і службовцями назріває конфлікт, він дедалі

більше поглиблюється , загрожуючи завершитись загальним страйком персоналу. Страйк, однак, не відбувся: службовці банку не були політично й організаційно готові до рішучої боротьби й зазнали поразки. Більше половини працівників було звільнено, а ті, що залишились, ще нижче похилили голови.

Автор змальовує складні перипетії цієї класової боротьби з такою повнотою і скрупульозністю, що перед читачем постає увесь механізм визиску фізичної праці селянина і розумової праці канцеляриста “своєю”, національною буржуазією. Письменник показує “Народну силу” з усіх боків, і картина виходить настільки вірогідна і документальна (не раз на шкоду читабельності), що може служити авторитетним джерелом для історика й соціолога.

Твердження, що кредити можуть запобігти розоренню селянських господарств, виявились неправдивими. Як відомо “Дністер” не запобіг масовому розоренню й зубожінню селянства. І не міг би запобігти. Бо як писав І.Франко у статті “Банк крайовий”: “нім селянин наш роздобуде з банку малу позичку на свої дрібніші – хоч і конечні – видатки, нім постарається про всі папери і пр., то звичайно ся позичка йому вже злишня, а єлі її таки затягає, то хіба для того, що дають; селянин з ратами опізнюються або і зовсім не платять, тож залеглості і ліцитації неминучі...”.9

Що саме так вийшло на ділі, свідчать листи, наведені у повісті. Відгомони селянської недолі, які вриваються в мури “Народної сили”, - це невелике віконце в ту сферу життя, яка рідко ставала предметом художнього дослідження письменників, навіть ці епізодичні картини роблять Яцкова новатором у відображенні становища галицького селянства, процесу його зубожіння і пролетаризації. І все ж авторові найбільше вдалися сцени , де змальовано відносини в самій “Народній силі”. Між дирекцією і службовцями банку встановилися стосунки господаря і наймита, капіталіста і найманої робочої сили.

Службовці установи працюють без унормованого робочого дня,

вечорами, не мають ні вихідних днів, ні відпусток, а одержують за таку

каторжну працю по 30-40 ринських на місяць, тим часом як зарплата директорів – розіпхана по різних графах – становить величезні суми. Одному меткому журналістові дійсно було з чого глузувати: “...граф Скарбец, куратор скарбівської фундації, не має з чого жити, бо одержує тільки ... 18 тисяч крон, і подав прохання про підвищення йому платні”. “Ми цьому не дивуємось, - писалося в замітці – бо бачить пан граф, що наша хлопська інституція платить із селянських грошей директорові Шуліковському 20 тисяч, то чому ж йому, графові, не могли дати більше з графських грошей?”

Перед читачем проходять справжні трагедії, причиною яких є крайня нужда, злидні. Письменник прискіпливо фіксує кожний факт, що кваліфікується як тяжкий злочин, як грабіж сили і здоров’я “білого негра” – службовця банку.

Надзвичайно зворушливо малює автор історію сім’ї Данила Самійла,

ідилія молодого подружжя через нестатки перетворилася з часом на пекло. Дійшло до божевілля дружини Данила. Коли жінку відвезли в лікарню для божевільних, перші її слова були: “Що ж я нині. нещасна, буду варити?”

Подібних історій у книзі М.Яцкова немало. Одні подаються скоромовкою, інші – широко, але всі вони дуже схожі між собою.

Суспільні процеси автор малює в реалістичному ключі, хоч трапляється, що реалістична основа твору вступає в конфлікт з модерністським способом розкриття характерів. Герої повісті “Танець тіней” де в чому споріднені з персонажами новел письменника. Ці персонажі “добираються до джерела тайни”, їм “демон лопоче крилами у душі”, вони почувають себе як знаряддя “далеких невловимих сил”, виголошують гасла, що “найбільша правда в смерті”, перетворюються в тіні, що танцюють божевільний танець.

Після книг “Далекі шляхи” і “Танець тіней” у творчості М.Яцкова настала довга й вимушена перерва. Письменник зробив непоправну помилку: 1920 року він примкнув до партії