Для розуміння тих творчих контактів, які встановилися між майстрами різних поколінь, особливо цікаві твори Тетяни пати, датовані 1967 роком. на виставці вона показала дві близькі за сюжетом і характером виконання композиції: “Зозуля на калині” та “Птахи на калині”. Варто згадати, що в ранній період творчості Т.Пата зображувала виключно квіти, та й то в дуже простій композиції - три квітки на одній стеблині. Пізніше композиції з квітів ставали складнішими, з більшою кількістю орнаментальних мотивів. Лише у післявоєнні роки вона почала малювати цілі квітучі кущі з птахом між квітами та плодами. Так з’явився улюблений сюжет “Зозуля на калині”. Він живе у творчості художниці понад двадцять років. Та якщо порівняти цей твір 1967 р. з його аналогіями кінця 40-х років, то стане зрозуміло, що вона не тільки не збилась на шаблон у розробці одного й того ж сюжету, а й пішла далеко вперед. По-перше кущ калини перетворився на цілий рясний калиновий гай. По-друге, в зображенні кожної деталі рослини (в гроні ягід, в листі) з’явилася візерунковість і значно ритмічнішою стала сама композиція. До того ж і риснуок став дрібнішим в деталях, легшим, прозорішим, динамічнішим, ніж у творах навіть 50-х рр.

Ще цікавіший малюнок “Птахи на калині”. Основу композиції тут складає віночок різнобарвних айстр, з якого виростають гнучкі гілочки калини з ягодами, неначе розгойдані вітром в усі боки. Між цими гілочками - лише чотири птахи, але зображено їх у таких різних рухах (один навіть висить на гілці догори ногами), що створюється враження ніби весь малюнок наповнено пташиною метушнею. Варто додати, що ці обидві досить великі розміром композиції (одна 59х80 см, друга 59х78 см) намальовані художницею в один день - 12 квітня 1967 року. Дивовижна працездатність для такої літньої людини. [6,ст.29].

Комопозиції з птахами з’явились у Т.Я.Пати вже після того, як утвердилися в творчості її учениць В.Павленко та М.Тимченко, вчителька пішла так би мовити, в науку до своїх учнів. Але й тут художниця заменшилася сама собою: сприйнявши новий сюжет, вона знайшла для нього своє оригінальне рішення. Так основоположниця петриківської графіки опинилася в одному ряду з своїми учнями і середнього і молодшого покоління, розв’язуючи разом з ними одні завдання по створенню тематичних композицій декоративного плану.

Дещо інший вигляд мають твори решти майстрів старшого покоління. Так, наприклад, “Жоржини” та “Тюльпани” Я. Пилипенко (нар.1894 року) ще дуже близькі до настінних розписів, але вже закомпоновані в аркуші так, як ранні твори станкової графіки петриківчан. Такого ж типу малюнок і у Н.Тимошенко. Своєрідна композиція Г.Ісаєвої “Молода їде й дружечок веде” (1966). За трактовкою людських постатей вона нічим не відрізняється від твору Н.Білокінь “Весільний поїзд” (1936 р.), але зображені тут квіти мають зовсім новий вигляд, як у всіх творах петриківських майстрів середнього покоління - у Ф.С.Панка, В.Соколенка та ін. Це й дає нам підставу твердити, що твори майстрів старшого покоління, найдавніші за стильовими ознаками, все ж є цілком сучасними, сповненими того нового, чим вона характеризується нині.

Друга група - майстри середнього покоління - була репрезинтована на виставці творами багатьох експонентів, серед яких назвемо Г.Прудникову , М.Шимацьку, Н.Шулик, Є.Клюпу, Ф.панка та В.Соколенка.

Усі вони - завершені графіки. Їх композиції і сюжети, й формально дуже близькі до творів петриківчанок, які працюють у Києві.

По суті, це майстри подвійної, так би мовити, внучки: вони починали свій творчий шлях безпосередньо під керівництвом Тетяни Пати, а остаточно сформувалися під впливом творчості землячок-киянок. Основний мотив їх творів - квіти більшої чи меншої складності, розгалужені в усі боки, з пишним листям та з різноманітними бутонами. особливістю їх є те, що на одній стеблині розростаються квіти різних видів, різних форм. Про такі композиції згадувалось. коли розглядалась графіка петриківчан першого повоєнного десятиріччя й кінця 50-х - початку 60-х років. Уже тоді говорилося, що в цих їх творах, особливо в останні роки розглядуваного періоду, все частіше почали з’являтися зображення птахів, а в 1966-1967 рр. вони стали обов’язковим елементом композиції, бо тематичні композиції становили основу творчих інтересів петриківських майстрів другого покоління, в них найвиразніше відбивалося сучасне життя.

Найяскравіше виявили себе як жанристи майстри молодшого покоління Л.Кипсан, Н.Шулик, Т. Кудиш, і особливо В.Глущенко та Л.Штаній. Якщо перші двоє повторюють свої вчителів Ф.Панка та В.Соколенка, лише їх композиції з птахами та квітами трохи легші й прозоріші, а птахам відведено більш помітне місце (що є певним кроком вперед), то твори останніх трьох молодих майстрів заслуговують на окреме обговорення.

Тамара Кудиш виступила з ювілейним триптихом: юнак з молотом та дівчина з серпом; їх об’єднує горизонтально закомпонований фриз, який і викликає найбільший інтерес. В ньому є дві великі квітки: в одному вкомпонована хімічна реторта, в другу - електрична лампа. Зроблено це так вміло, що і репорта, і лампа сприймаються як складові частини квітки. Тут знайдено ту міру умовності для зображення речей та рослинного мовиву, якої досі не знаходив жоден петриківчанин.

Тамара Кудиш, взявши сюжет з електричною