- струнний щипковий інструмент, в основі якого -плоска, спереду трохи зігнута резонансна скринька з круглим вирізом посередині. На грифі з металічними поріжками натягнуто 5 металічних струн для виконання мелодії за допомогою плекатора, який одягають на великий палець правої руки. Для виконання супроводу використовують від 24 де 40 шовкових струн, що вільно натягнуті над верхньою декою. Ноти для цитри записуються в скрипковому і басовому ключах на двох нотоносцях. Інструмент має ясний і приємний, але одноманітний, темброво однорідний звук. Споріднена з арфою, цитра виникла в другій половині XVIII століття з примітивного народного інструменту австрійських та баварських горців Scheithoеt, прямокутна форма якого вказує на походження від монохорда. Назва "цитра" взята з грецького кіфара ( kithara ), що у свою чергу виникло з халдейського (2,с.56)
У XX столітті цитра вийшла з практичного використання, однак у середині XIX століття в Галичині цей негроміздкий, портативний і порівняно дешевий інструмент успішно заміняв у багатьох сім'ях фортепіано. Яскравим прикладом важливої ролі цитри в музичному побуті та домашньому музикуванні української інтелігенції того часу є доля Ольги Кобилянської, яка з усієї родини мала чи не найбільший потяг до музики, грала на фортепіано, але, очевидно, не дуже вправно, бо лише два місяці відвідувала уроки. “Се одна річ в житті, от тота музика, за котрою буду жалувати, доки життя мого, - що мене не давали вчити родичі”, - писала письменниця (3,с.38-40). Крім того, О.Кобилянська любила грати на цитрі і на дримбі, які сьогодні поряд з фортепіано є експонатами музею пись-менниці в Чернівцях. Збереглися нотні видання творів для цитри з народними піснями, які, мабуть, виконувала О.Кобилянська: "Хусточко ж моя!", "Ой піду я до млина", "Ой зійди, зійди, ясен місяцю", “Ти дів-чино із Подоля”. Як відомо, вечорами у сім'ї Кобилянських влаштовували невеликі концерти. Але після хвороби, яка вразила письменницю, музич-ний слух почав пропадати, не могла вже навіть настроїти цитри, і про гру довелося забути.
Широке впровадження цитри у музичний побут краю сприяло тому, що грою на цьому Інструменті захоплювалося значне коло любителів, серед яких було немало справжніх віртуозів, таких як Микола Кумановський (1848-1924), Дмитро Андрейко (І864-І888), Зенон Кирилович (1865-1919), Євген Купчинський (1867-1938). Хорошим цитристом був і Юрій Федькович (1834-1888).
Відсутність закладів музичної освіти, як вже зга-дувалось, спонукала музикантів оволодівати секретами мистецького вико-нання самотужки. У середині та другій половині XIX століття у Галичині існувало декілька посібників, що ставили собі за мету допомогти в оволо-дінні грою на цитрі. Це "Школа" Владислава Манковського (Wl. Mankоwskiego), видана 1871 року або широко відома “Neue vollstandige thеoretish-praktische Zitherschule Карла Умлауфа (Umlauf) 1856 року, яка витримала більше 100 видань (4,c.729)
Проте українські музиканти не тільки творчо засво-ювали досягнення відомих на той час цитристів, таких як К.Епсляйн чи А.Губер, але намагалися удосконалити конструкцію інструменту. І якщо експерименти К.Умлауфа виявилися недієздатними, то Є.Купчинський, всупереч реформатору цитри В.Кіндлю, вибрав свій, наближений до форте-піано, легкий до сприйняття, стрій у цитровому ладі. Не випадково, що сучасники порівнювали Євгена Купчинського з Василем Андреєвим, якому вдалося зробити з балалайки концертний інструмент.
Твори для цитри часто входили до репертуару бага-тьох концертів, що їх організовували різні музичні товариства та енту-зіасти музичної просвіти серед населення. Важливу роль у популяризації інструменту відіграла участь виконавців-цитристів в "артистичних манд-рівках" хору Академічного Братства під керівництвом Остапа Нижанківського, а згодом так званої "дванадцятки". Перша з них відбулася в 1889 році за маршрутом Стрий-Броди-Золочів-Зборів-Тернопіль (5). Серед її учасників був, зокрема, Є.Купчинський, який, маючи прекрасний голос (низький бас), не тільки співав у хорі, але і виконував сольні номери на цитрі. На шевченківському концерті у Станиславові, який відбувся в березні 1890 року, поряд з хоровими творами Миколи Лисенка, Петра Ніщинського, Анатоля Вахнянина, Михайла Вербицького, прозвучала "3-я в'язанка русько-українських пісень" У цитатах і назвах дотримуємося мови і правопису оригіналу на цитру М.Кумановського у виконанні автора (6,с.356)
Таким чином, питому вагу репертуару виконавців-цитристів складали обробки українських народних пісень, попурі на народ-ні теми та популярні мелодії, хоча зустрічаються і оригінальні твори переважно з програмними назвами. Так Є.Купчинськйй виконував не тільки мелодії Ф.Шуберта, Р.Шумана, Ф.Шопена, але включив у свій репертуар обробки для цитри творів М.Лисенка (7).
Більшість цитристів-виконавців писали для цього інструменту власні твори. Поряд з М.Кумановським, Д.Андрейком, З.Кириловичем, Є.Купчинським можна назвати також С.Воробкевича, В.Безкоровайного. Як відомо, Д.Січинський розпочинав свій творчий шлях з композицій для цитри і створив близько 50 зразків, які, на жаль, не збереглися. І тільки "Тиха сльоза" була видана "Станіславівським Бояном" в одному з 22 випусків музичної бібліотеки.
Загалом музичні товариства та видавництва приділяли значну увагу розповсюдженню творів для цитри. Так в 90-х роках з'явля-ються друковані твори, видані в серії "Руський цитрист" (10 випусків) під заголовком "Збірка композицій на цитру Євгена Купчинського". В 1885 році А.Вахнянин та П.Бажанський видали збірник хорових квартетів "Кобзар" Необхідно згадати, що саме у цьому збірнику вперше появився в друку гимн М.Вербицького на слова П.Чубинського "Щe не вмерла Україна", в першому випуску якого було також надруковано "Вінок з народних мелодій" Д.Андрейка, що включав біля 30 українських народних пісень. З'являються друковані твори для цитри й інших композиторів -З.Кириловича та В.Безкоровайного, який опублікував 5 випусків. Проте можна стверджувати, що значна частина музики для цитри залишилася в рукописах і не збереглася.
Якщо систематизувати твори українських