них втілено емоційні переходи від стану прозріння, палкого пориву до мовчазних роздумів. Сцени на щитах зображають події з життя легендарних біблійних правителів. Сюжети взято з Першої і Другої Книг царств Біблії. На щитах, найближчих до вівтаря – сцени, символічно пов’язані з воскресінням Христа та його спокутною жертвою. Наруга над п’яним, безпорадним у своїй наготі Ноєм вбачалась як метафора майбутньої наруги над Христом. У сценах “Потопу” вгадувалися трубні звуки Страшного суду. Історично неминучим здавалося друге пришестя Христа і Страшний суд.
Композиція “Гріхопадіння та вигнання з раю” замикає цикл первісної історії людства. В образі створеної Богом людини художник виразив своє схиляння перед найвищою красою, розвиненою у досконалому людському тілі. Тема відплати, а не прощення стала головною у “Страшному суді” – фресці на західному боці Сікстинської капели. Смисловим і композиційним центром фрески “Страшний суд”, є постаті Христа і Богоматері. Не милосердний Бог, котрий несе людям мир і радість первісного буття, а грізний суддя, який карає за гріхи плоті і пороки душі, панує в центрі вівтарної сцени Сікстинської капели. Фреска “Страшний суд” стала своєрідним духовним заповітом художника.
Мистецтво і література періоду пізнього Відродження в різних країнах Європи розвиваються нерівномірно й у досить своєрідних формах.
Початок пізнього Відродження у Італії у часі збігся з початком доби Реформації, яку інколи називають Північним Ренесансом, і яка об’єднує культурний розвиток країн Північної Європи - Німеччини, Нідерландів, Швеції, Франції, Англії. Спільною для Відродження і Реформації була потреба подолання величезної прірви між теорією і практикою християнського життя того часу за допомогою попередньої духовної спадщини, але шляхи подолання цієї спадщини було обрано різні.
В Нідерландах більше, ніж в інших країнах Європи художник зберігав зв’язок з ремісничими цехами і сприймався як “майстер”, “ремісник”. Нідерландські художники намагалися правдиво зображати дійсність, але істина їх цікавила більше, ніж краса. Героями їх картин були представники різних верств населення : селяни, ремісники, убогі, каліки. Найяскравіше ці риси виявилися у творчості двох великих майстрів – Ієроніма Босха та Пітера Брейгеля.
Відродження Німеччини своїм значним внеском у скарбницю європейської культури зобов’язане передусім генію Альбрехта Дюрера. Створений ним образ людини доби німецького Ренесансу самобутній і відрізняється від італійського ідеалу. Герой його картин – сильна, вольова, енергійна людина, позбавлена внутрішнього спокою і гармонії (“Автопортрет”, “Святий Ієронім”, “Адам” “Чотири апостоли”). Значного успіху Дюрер досягає в одній з великих своїх робіт – 15 гравюр на тему Апокаліпсису.
Французьке Відродження починається пізніше італійського. Специфікою французького мистецтва є намагання подолати схоластичні основи готичної художньої літератури і наслідувати зразкам італійського мистецтва.
Видатним представником французького Відродження є письменник Франсуа Рабле. Рабле покинув монастир і став професором анатомії і медицини. Він добре знався і на античній літературі, і на зоології, і на ботаніці, і на географії. Ідеї і погляди Рабле знайшли досить химерне відображення у новому жанрі гротескного роману "Гаргантюа і Пантагрюель". У романі йдеться про двох велетнів – батька і сина. Оповідаючи їх сповнене курйозів життя, Рабле своєрідно вирішує проблеми свого часу. В образах батька і сина Рабле змалював два різних покоління гуманістів.
Іспанія дуже повільно відходила від традицій середньовічного мистецтва. Живопис зосереджується на внутрішніх переживаннях людини.
Засновником іспанської національної драматургії став поет Лопе де Вега, автор близько 1800 п’єс різної тематики. Його творам притаманні оптимізм, ідеалізація дійсності, увага до особистих переживань людини.
Найяскравішою постаттю іспанської прози є Мігель Сер де Сервантес Сааведра. Найвідоміший роман Сервантеса “Дон-Кіхот” автором був задуманий, як гротескна пародія на рицарські романи і сатира на сучасну дійсність. Дон-Кіхот – це носій високих гуманістичних ідей іспанської готики і Відродження, який опиняється в нових історико-культурних умовах і не витримує їх тиску на особистість.
Риси трагічного гуманізму притаманні творчості видатного англійського гуманіста Уїльяма Шекспіра. Найвідоміші твори письменника : “Король Лір”, “Гамлет”, “Ромео і Джульєтта”, “Юлій Цезар”. В них Шекспір змальовує боротьбу людських пристрастей, показує життя у всіх його протиріччях. Автор прагне до створення образів волелюбних і благородних героїв-індивідуалістів, що мають достатньо сильний характер, аби протистояти суворій долі. Шекспір створив ряд позитивних героїв, які навіть у трагічному фіналі зберігають віру у перемогу своїх ідеалів.
Доба Відродження є надзвичайно розмаїтим та ідейно багатим періодом в історії європейської культури, протягом якого відбулися важливі зміни тенденцій подальшого культурного розвитку. Основною одиницею європейської культури вперше стає не колектив людей, а окрема особистість, яка задовольняє свої власні інтереси і реалізує свої власні наміри і прагнення. Попри елітний характер культури Відродження, зміст творчості її титанів віддзеркалив певні прогресивні тенденції подальшого розвитку всієї європейської спільності народів. На основі художніх досягнень цієї доби, які мають для людства неповторну і невмирущу цінність, виникла і розвинулась художня культура Нового часу.
“Історія світової і української культури” В.Греченко, І.Чорний, В.Кушнерук, В.Режко; Київ, Літера, 2002 р., ст. 148 – 181.
“Українська та зарубіжна культура” за ред. доктора філософських наук, професора М.М.Заковича; Київ, Знання, 2000 р., ст. 180 – 210.
