ПЕРЛИНА УКРАЇНСЬКОГО БАРОКО (БРАМА ЗАБОРОВСЬКОГО)
До середини XVII століття церкви в Україні будували здебільшого дерев'яні та без прикрас. Причина зрозуміла: найперша запалена стріла татарських нападників летіла у бік Божого храму. Церкви зводились простими, щоб їх можна було швидко й легко відбудувати.
Та ось із Західної Європи через Польщу в Україну приходить бароко — архітектурний стиль, основною рисою якого є підкреслена декоративність, вигадливість і уро-чистість.
Новий для України стиль, так природно й охоче засвоєний українцями у другій половині XVII — на початку XVIII століття, одержав назву українського, або ж козацько-го, бароко. Запорозькі гетьмани, полковники, козаки, заможні міщани щедро забудовували українські міста барочними церквами, дзвіницями, трапезними, золотили церковні куполи, обносили вишуканими мурами монастирі.
Частина такого монастирського муру збереглася в Києві у Стрілецькому провулку. У XVIII столітті такий мур оточував весь Софійський монастир. Висота кам'яної огорожі — близько трьох метрів. Стіна розчленована пілястрами й. увінчана карнизом.
У глибині Стрілецького провулка стоїть Брама Забо-ровського. Свою назву вона дістала від імені замовника — київського митрополита Рафаїла Заборовського. Споруда зводилась як парадний в'їзд до митрополичої садиби. У XVIII столітті за Брамою височів палац митрополита, з боку Золотих воріт до в'їзду вела вулиця.
На замовлення митрополита Браму збудовано 1746 року за проектом архітектора Й. Шеделя. Вона являла собою одноповерхову кам'яну споруду-прямокутної форми. У се-редній частині Брами був арковий проїзд завширшки близько чотирьох метрів. Над проїздом височів пишний, вкритий ліпним орнаментом фронтон. Основний мотив ліпники — вигнуте й переплетене листя. З боків проїзду були сторожові приміщення.
Стиль українського бароко виконував не лише естетичну, а й політичну роль. Він сприяв наданню українським містам європейського вигляду. На стінах барочних споруд часто зображувалися державні, гетьманські чи полковницькі симво-ли влади, фамільні герби. Герби завжди уособлювали честь, гідність, силу духу роду й держави. Над проїздом Брами поміщено фамільний герб Заборовського — палаюче серце в обрамленні пальмових гілок.
На початку нашого століття пам'ятку було занедбано.
Рівень землі перед нею підвищився майже на метр. У двадцятих роках проїзд було замуровано, сторожові приміщення розібрано. Від прекрасної споруди брами зберігся лише портал з фронтоном.
Однак і в такому вигляді Брама Заборовського зачаровує мальовничим силуетом, вишуканістю декору. Навіть залишки споруди засвідчують тонкий художній смак та високу майстерність її творців. Химерний орнамент надає їй поетичності й одухотвореності. Прикраси настільки промовисті, що хочеться порівняти їх з вкарбованими в стіни поезіями (За А. Макаровим; 362 сл.).
ГОЛОВНА ПЛОЩА ПОДОЛУ
Головна площа Подолу древня, як сам Київ. Адже саме тут під час прокладання траси метрополітену знайдено залишки дерев'яних житлових будинків X століття.
Ця площа мала різні назви. Після того, як тут збудували Магістрат, її нарекли Магістратською. Пізніше площу перейменували на Контрактову, бо саме тут відбувалися контрактові ярмарки, їх проведення було надзвичайно важливим для економічного життя Києва. Адже на контракти, тобто для укладення угод про купівлю чи продаж сільсько-господарської продукції, промислових чи ремісничих виробів з'їжджалися купці з багатьох європейських країн. Тут оформляли позички, продавали чи заставляли майно.
Перші ярмарки відбувалися в приміщенні Магістрату, пізніше для них було споруджено спеціальний Контрактовий будинок.
Цікавою особливістю Контрактової площі був фонтан. Він становив центральну частину першого в Києві водогону. Воду з фонтана використовували усі, хто жив у межах чималої площі.
1748 року київський архітектор Іван Григорович-Барсь-кий на місці давнього дерев'яного збудував тут кам'яний, круглий у плані павільйон, перекритий куполом в стилі українського бароко.
Спочатку в павільйоні було встановлено статую ангела, що тримав посуд, з якого виливалась вода. Фонтан мав назву «Феліціан».
У 80-ті роки XVIII століття на фасадах павільйону було прилаштовано сонячні годинники.
На початку XIX століття фігура ангела була замінена на скульптурну групу «Самсон, що роздирає пащу левові».
Персонаж Вітхого Завіту зображений кремезним кривоногим велетнем. Мордована ним тварина більше нагадує безпо-родного собаку, ніж царя звірів. Дехто з краєзнавців стверджує, що київську скульптуру встановлено у насмішку над офіціозним петергофським Самсоном, статуя якого оздоблює каскад фонтанів заміського царського палацу.
Біля київського «Самсона» велася жвава торгівля штучними квітами, натільними хрестиками, дешевими сережками. Повір'я стверджувало: той, хто тричі нап'ється з фонтана, назавжди оселиться в Києві.
Вода з фонтана була на диво смачною й чистою. То ж не дивина, що багато хто з прочан у глеку ніс її додому, щоб пригостити рідню...
У 20-х роках статую було знято, фонтан зруйновано. У первісному вигляді його відновили 1981 року (За О. Анісімовим; 300 сл.).