На жаль до сьогоднішнього часу цитра залишалася поза увагою українських музикознавців. Публікації на цю тему практично відсутні серед окремих досліджень вирізняються наукові розвідки І.Зіньків, яка запропонувала оригінальну концепцію про походження та генезу стародавніх українських цитр від бандури (2, с.89-99; 3, с. 25-41). З’являється також інформація щодо біографічних даних деяких майстрів гри на цьому інструменті. Проте серед невирішених проблем, які стоять перд українським музикознавством, залишається питання функціонування цитри в музичному житті краю другої половини ХІХ – початку ХХ століття.

Основна мета пропонованої статті, що передбачає її наукову новизну – визначення ролі цитри в домашньому побуті українців, висвітлення діяльності найбільш видатних виконавців цитристів, систематизація творів українських композиторів до цього інструмента за жанрами, аналіз основних причин, які привели до поступового зникнення цитри з музичного життя.

Цитра - струнний щипковий інструмент, в основі якого -плоска, спереду трохи зігнута резонансна скринька з круглим вирізом посередині. На грифі з металічними поріжками натягнуто 5 металічних струн для виконання мелодії за допомогою плектора, який одягають на великий палець правої руки. Для виконання супроводу використовують від 24 де 40 шовкових струн, що вільно натягнуті над верхньою декою. Ноти для цитри записуються в скрипковому і басовому ключах на двох нотоносцях. Інструмент має ясний і приємний, але одноманітний, темброво однорідний звук. На думку А.Модра, споріднена з арфою, цитра виникла в другій половині XVIII століття з примітивного народного інструменту австрійських та баварських горців Scheithoеt, прямокутна форма якого вказує на походження від монохорда. Назва "цитра" взята з грецького кіфара ( kithara ), що у свою чергу виникло з халдейського (2,с.56). Оригінальну концепцію про походження та ґенезу стародавніх українських цитр запропонувала у своїх наукових дослідженнях І.Зіньків (3,с.89-99;4, с 25-41)

Вже у XX столітті цитра вийшла з практичного використання, однак у середині XIX століття в Галичині цей негроміздкий, портативний і порівняно дешевий інструмент успішно заміняв у багатьох сім'ях фортепіано. Яскравим прикладом важливої ролі цитри в музичному побуті та домашньому музикуванні української інтелігенції того часу є доля Ольги Кобилянської, яка з усієї родини мала чи не найбільший потяг до музики, грала на фортепіано, але, очевидно, не дуже вправно, бо лише два місяці відвідувала уроки. “Се одна річ в житті, от тота музика, за котрою буду жалувати, доки життя мого, - що мене не давали вчити родичі”, - писала письменниця (5,с.38-40). Крім того, О.Кобилянська любила грати на цитрі і на дримбі, які сьогодні поряд з фортепіано є експонатами музею пись-менниці в Чернівцях. Збереглися нотні видання творів для цитри з народними піснями, які, мабуть, виконувала О.Кобилянська: "Хусточко ж моя!", "Ой піду я до млина", "Ой зійди, зійди, ясен місяцю", “Ти дів-чино із Подоля”. Як відомо, вечорами у сім'ї Кобилянських влаштовували невеликі концерти. Але після хвороби, яка вразила письменницю, музич-ний слух почав пропадати, не могла вже навіть настроїти цитри, і про гру довелося забути.

Широке впровадження цитри у музичний побут краю сприяло тому, що грою на цьому інструменті захоплювалося значне коло любителів, серед яких було немало справжніх віртуозів, таких як Микола Кумановський (1848-1924), Дмитро Андрейко (І864-І888), Зенон Кирилович (1865-1919), Євген Купчинський (1867-1938). Хорошим цитристом був і Юрій Федькович (1834-1888).

Відсутність закладів музичної освіти, як вже зга-дувалось, спонукала музикантів оволодівати секретами мистецького вико-нання самотужки. У середині та другій половині XIX століття у Галичині існувало декілька посібників, що ставили собі за мету допомогти в оволо-дінні грою на цитрі. Це "Школа" Владислава Манковського (Wl. Mankоwskiego), видана 1871 року або широко відома “Neue vollstandige thеoretish-praktische Zitherschule Карла Умлауфа (Umlauf) 1856 року, яка витримала більше 100 видань (6,c.729)

Проте українські музиканти не тільки творчо засво-ювали досягнення відомих на той час цитристів, таких як К.Епсляйн чи А.Губер, але намагалися удосконалити конструкцію інструмента. І якщо експерименти К.Умлауфа виявилися недієздатними, то Є.Купчинський, всупереч реформатору цитри В.Кіндлю, вибрав свій, наближений до форте-піано, легкий до сприйняття і зручний для виконання стрій. Не випадково, що сучасники порівнювали Євгена Купчинського з Василем Андреєвим, якому вдалося зробити з балалайки концертний інструмент.

Твори для цитри часто входили до репертуару бага-тьох концертів, що їх організовували різні музичні товариства та енту-зіасти музичної просвіти серед населення. Важливу роль у популяризації інструмента відіграла участь виконавців-цитристів в "артистичних манд-рівках" хору Академічного Братства під керівництвом Остапа Нижанківського, а згодом так званої "дванадцятки". Перша з них відбулася в 1889 році за маршрутом Стрий-Броди-Золочів-Зборів-Тернопіль (7). Серед її учасників був, зокрема, Є.Купчинський, який, маючи прекрасний голос (низький бас), не тільки співав у хорі, але і виконував сольні номери на цитрі. На шевченківському концерті у Станиславові, який відбувся в березні 1890 року, поряд з хоровими творами Миколи Лисенка, Петра Ніщинського, Анатоля Вахнянина, Михайла Вербицького, прозвучала "3-я в'язанка русько-українських пісень" У цитатах і назвах дотримуємося мови і правопису оригіналу на цитру М.Кумановського у виконанні автора (8,с.356)

Таким чином, питому вагу репертуару виконавців-цитристів складали обробки українських народних пісень, попурі на народ-ні теми та популярні мелодії, хоча зустрічаються і оригінальні твори переважно з програмними назвами. Так Є.Купчинський виконував не тільки мелодії Ф.Шуберта, Р.Шумана, Ф.Шопена, але включив у