історичний досвід Англії, що одержав своє вираження в романах Вальтера Скотта, і, найважливіше, осмислений у тому ж сенсі історичний досвід Франції підказували, що теза й антитеза повинні завершуватись синтезом, що іноді розумівся як компроміс.
2. Вальтер Скот – основоположник історичного роману
Слава творця історичного роману міцно затвердилася за великим англійським письменником Вальтером Скоттом (1771-1832) ще при його житті. Родом шотландець, він з дитинства жагуче захоплювався старовиною: легендами і народними баладами про військові подвиги та жорстоку родову помсту, переказами про шотландські клани, про їхнє суперництво і криваві битви. Йому був знайомий кожен епізод вікової суперечки англійців і шотландців, адже ще були живі свідки останнього повстання 1745 року, що закінчилося для його співвітчизників гіркою поразкою. Юрист за освітою, він поступово перетворився в професійного літератора і, опублікувавши три томи зібраних ним перлин народної поезії, став потім і сам складати балади й історичні поеми, що принесли йому визнання не тільки на батьківщині, але й далеко за її межами.
Вже на п'ятому десятку життя, будучи поетом з літературною репутацією, В. Скотт вирішив спробувати свої сили в романі, і притому романі історичному. Причин тому було кілька: у ті роки заблищала поетична зірка Байрона, і В. Скотт, відчувши, що він не в силах з ним змагатися, не тільки беззастережно віддав йому пальму першості, але й відкрито виражав йому своє захоплення. Однак головна причина полягала все-таки в іншому: рамки поеми були вже тісні його задумам.
Не бажаючи ризикувати своїм ім'ям, він надрукував у 1814 році свій перший роман «Уєверлі» анонімно. Успіх цієї книги перевершив усього його чекання, у два місяці книгу перевидали ще двічі; успіх тим більше примітний, що в цей час було начебто і не до книг: Наполеон тільки що відрікся від престолу, війська союзників вступили в Париж, вирішувалася майбутня доля Європи. Тепер В. Скотт міг без усяких побоювань відкрити читачам своє авторство, але він однак же не зробив цього і продовжував випускати книгу за книгою від імені «автора «Уєверлі», навмисно інтригуючи читачів, що будували самі неймовірні припущення і здогади щодо того, хто ж той «великий Невідомий», як тепер нерідко іменували його й у розмовах, і в друкованих виданнях. Утім, деякі читачі, і в тому числі Байрон, швидко догадалися, хто з сучасних письменників міг так знати Шотландію.
«Уєверлі» і ще сім романів В. Скотта були присвячені одній темі, і їх легко можна собі представити у вигляді окремих глав величезної епопеї, що оповідає про самі драматичні сторінки історії ворожнечі між Англією і Шотландією із середини XVII ст. до середини XVIII ст. Автор немов задався метою відродити зникаючі характери і звичаї своєї батьківщини, у якій ще кілька десятиліть тому назад панували не тільки феодальні, але навіть і родові відносини. Картина, що постала в цих романах, Шотландії переносила читачів немов у інший світ, що уражав своєю самобутністю рішуче в усьому — у пейзажах, характерах людей, їхніх уявленнях і долях.
Починаючи з другого роману («Гай Маннерінг»), В. Скотт став випереджати кожну главу віршованим епіграфом з п'єс, головним чином Шекспіра, з англійських і шотландських поетів, з народних балад, а іноді і власних творів. Крім цього вірші і пісні раз у раз зустрічаються в самому тексті його романів, якоюсь мірою практично реалізуючи естетичну тезу романтиків про взаємопроникнення, злиття поезії і прози.
Вражали і його герої, особливо горці, волелюбні і горді, фанатично віддані своїм традиціям і вільностям, неприборкані, здатні на самовідданий героїзм і в той же вони заробляють на життя викраданням худоби, не гидують вимаганням і прямим розбоєм. Який разючий контраст представляли ці герої романів В. Скотта, їхній спосіб життя і мислення з життям фабричного люду, що виснажував свої сили за ткацьким верстатом чи біля плавильної печі, або з життям лондонських клерків, що схилилися над бухгалтерськими книгами, як не в'язалися вони з духом діляцької прози буржуазного світопорядку. От чому для романтичної літератури, що панувала тоді, що не приймала цього нового прозаїчного світу, і для вихованих на такій літературі читачів, поетична і трагічна Шотландія Вальтера Скотта стала дійсним одкровенням.
Завдяки В. Скоттові, його батьківщина постала в уяві європейського читача як обітована земля романтизму, а для багатьох поетів, художників і композиторів вона служила джерелом поетичного натхнення. Недарма молодого Лермонтова так хвилювала думка про його шотландських предків, а його Печорін, «захоплений чарівним вимислом» роману «Пуритани», забув, що ранком його чекає дуель, і вніс у свій щоденник наступний запис: «Невже шотландському барду на тому світі платять за кожну утішну хвилину, що дарує його книга?..» Недарма Орест Кіпренський, малюючи натхненний романтичний портрет Пушкіна, накинув йому на плече шотландський картатий шарф — він знав, яку поетичну асоціацію викликає в його сучасників ця деталь. У цей час Вальтер Скотт стає не тільки визнаним національним письменником, але й самим авторитетним виразником духовної сутності свого народу.
Коли шотландська тема була в основному вичерпана, В. Скотт вирішив звернутися до нового для нього матеріалу, і насамперед до історії Англії на різних її етапах. «Айвенго» (1820) і відкриває цей цикл романів, що переносить нас у середні віки. Зрозуміло, чим далі відстояла зображувана епоха, тим складніше було відтворити події і вигляд людей, і тим більша проникливість, здогад і чуття були потрібні від художника. У кращих своїх