що якщо існує якесь визначення природи чи “сутності” людини, то це визначення може бути зрозуміле як функціональне, а не як субстанціональне. Відмітна ознака людини – його діяльність. “Філософія людини”, отже, така філософія, що повинна прояснити для нас фундаментальні структури кожного з видів людської діяльності й у той же час дати можливість зрозуміти її як органічне ціле. Мова, мистецтво, міф, релігія – це не випадкові, ізольовані утвори, вони зв'язані загальними узами. Що стосується філософії культури, то вона в Кассирера починається з твердження, що світ людської культури не просте скупчення розпливчастих і розрізнених фактів.
З емпіричної чи історичної точки зору здається, начебто досить зібрати факти людської культури, щоб розгадати і сам феномен. Касирер віддає перевагу тезі про розірваність людської культури, її вихідної різнорідності. Людську культуру в її цілісності можна, по Касиреру, описати як процес послідовного самозвільнення людини. Мова, мистецтво, релігія, наука – це різні стадії цього процесу. Якщо Фінк та Дюркгайм думали Дюркгайм Е. Первісні форми релігійно-го життя. - К.: Юніверс, 2002 , що культ, міф, релігія, оскільки вони людського походження, так само як і мистецтво, ідуть своїми коренями в буттєвий феномен гри, то Касирер виводить феномен культури з факту недосконалості біологічної природи людини. Людина утратила свою первісну природу. Ми не можемо сказати, чому це відбулося. Вчені говорять про вплив космічних чи випромінювань радіоактивності родовищ радіоактивних руд, що викликали мутації в механізмі спадковості. Подібний регрес – згасання, ослаблення чи втрата деяких інстинктів – не є, узагалі говорячи, абсолютно невідомим природному світу.
“Людина приречена на те, щоб увесь час,- пише Ю.Н.Давидов,- відновлювати порушений зв'язок з універсумом...”. Відновлення цього порушення є заміна інстинкту принципом культури, тобто орієнтацією на культурно-значимі предмети. Концепція символічного, ігрового пристосування до природного світу розроблена в працях Э.Касирера. Відзначимо також, що соціокультурна орієнтація філософії загострила інтерес до категорії символу, символічного. Символічне стало фундаментальним поняттям сучасної філософії поряд з такими, як наука, міф, телос, суб'єкт і т.п. Поле досліджень символічного велико: філософська герменевтика (Г.Гадамер), філософія культури (Й.Хейзинга), філософія символічних форм (Э.Кассирер), архетипи колективного несвідомих (К.Юнг), філософія мови (Л.Витгенштейн, Ж.Лакан і ін.). Дослідження символічного представлені в концепції символічного інтеракціонізму (Дж.Мід. М.Блумер, И.Боффман), де символічне розглядається як “узагальнений” інший”. Касирер намічає підступи до цілісного погляду на людське буття яке протікає в символічних формах. Він звертається до праць біолога И.Юкскюля, послідовного прихильника віталізму. Вчений розглядає життя як автономну сутність Метельова Т.О. Людина в історії: пошук системних закономірностей. - К.: Українська книга, 2002. Кожен біологічний вид, розвивав Юкскюль свою концепцію, живе в особливому світі, недоступному для всіх інших видів. От і людина осягала світ за власними мірками.
Висновок
Ну а що ж у сучасній Україні? Інтелігенція запевняла себе й усіх, що свобода слова, безцензурність друку породять культурне піднесення, висока правда дасть небувалий зліт духовності, народиться дійсне мистецтво, причому негайно, тому що «андеграунд» нагромадив величезне актуальне і потенційне культурне багатство. Підсумок «плодоносної волі» у всіх перед очима: безцензурно виставлена напоказ безсоромність – суспільне й індивідуальне, смакуються таємні пороки людей. А де ж зліт духовності, де оспівування нових ідеалів? Чому інтелігенція не пішла по шляху розвитку цінностей української культури, навіть якщо вона заперечує культуру радянського періоду? «Андеграунд», виявилося, нічого не мав, крім «табірної» тематики. Перебудова прискорила процес входження України в постмодерн: вона відкрила шлюзи для західної культури, потік якої легко захлиснув нехристиянську Україну. «Неоязичництво» Заходу не зустріло відсічі, тому що Україна давно перестала бути суто християнсько-православної, а розкріпачена від релігії свідомість, не бачить і не почуває в ньому небезпеки. Але найстрашніше полягає в тім, що багато діячів культури, не утруднюючи себе проробленням значеннєвих наповнень символів язичництва, поплутали його з некультурним. Масова постмодерністська культура, що зійшла з екранів телебачення, зі сторінок журналів, незважаючи на свою примітивність, усе-таки жорстко реалізує властивий постмодерну в цілому дискурс, що, базується на агресивному і негативному відношенні до минулого. Відбувся якийсь раптовий розрив з минулим, покоління молодих втратило цілком історичні почуття, викликало на суд своїх батьків, які живуть ще, так і померлих, обвинувативши їх у тім, що вони, жертвуючи собою, побудували велику державу, одержали «занадто великою ціною» перемогу над фашизмом. Феномен «нових українців» – це сублімація негативного відношення до минулого України, це «цивілізація молодих» у «справжньому» вигляді. Характерний і інший факт: гра, випадок стають світоглядними домінантами в нашому сучасному житті і культурі; усе перетворюється в гру, іноді смертельно небезпечну: бізнес, комерція, політика, відносини між людьми взагалі, чоловіком і жінкою, зокрема. Ігрові автомати, розважальні шоу «щасливий випадок» стали символом нашої культури, «серйозне» відношення до життя, що припускає рефлексію і самосвідомість глибинних сенсів людського існування, сприймається як різновид шизофренії. Культура стає «резомною». І тільки іноді лунають голоси, що попереджають, що ігровий апарат схожий на психотропні засоби, що своїми комп'ютерними, непрезентативными картинками, своїми фантастичними образами він заміщує реальність.
ЛІТЕРАТУРА
1. Дюркгайм Е. Первісні форми релігійно-го життя. - К.: Юніверс, 2002;
2. Крымский С.Б. Философия как путь человечности й надежды. - К.: Курс, 2000;
3. Культурология XX века. Антология. М., 1995;
4. Культура и цивилизация. М., 1984;
5. Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. — М:. Наука, 1990;
6. Леви-Строс К. Структурная антропология. - М.: Наука, 1983;
7. Метельова Т.О. Людина в історії: пошук системних закономірностей. - К.: Українська книга, 2002;
8. Проблемы