За десятиліття, що відокремлюють нас від того часу, дизайн розвився в цілу концепцію. Сьогодні налагоджене масове виробництво предметів дизайнерської майстерності, що міцно ввійшли у повсякденне життя кожного: скло і кераміка, меблі і світильники, текстиль, предмети одягу і багато чого іншого. Звичайно, є й ексклюзивні вироби, що вироблені в єдиному екземплярі і вражають уяву середнього споживача своєю пишнотою і цінами, але все-таки не "штучний товар", а саме предмети побуту, що приносять красу і мистецтво в кожен будинок, викликають найбільше захоплення.
Сьогодні дизайн став інструментом для створення нових товарних марок, якими активно користаються компанії - лідери світового ринку. Мова йде насамперед про виробників високотехнологічної продукції, для яких вдалий дизайн означає конкурентну перевагу й істотну додану вартість.
Оригінальний дизайн – невід'ємна риса товарів масового попиту: від стільникових телефонів Nokia і Benefon до паперовиробляючих машин Valmet, не говорячи вже про найрізноманітніші товари для роботи, спорту і відпочинку – про комп'ютери Apple і компаси Suunto чи спортивні тренажери Ketler.
"Якщо кілька десятиліть назад проблеми, що приходилося вирішувати дизайнерам, носили переважно практичний повсякденний характер, то в наші дні це, як правило, питання більш складного порядку, найчастіше зв'язані з інформаційними технологіями. Товар нового тисячоріччя повинний викликати в споживача бажання зробити покупку і бути простим і зручним у використанні", - так пояснює зміни в області дизайну Анне Стенрос, фінський практик і теоретик дизайну. [5]
За словами Стенрос, "сьогодні на гарному рівні промисловий дизайн, на підйомі дизайн одягу. Традиційно сильною областю в дизайні залишаються меблі. Добре поставлений дизайн на склоробному виробництві, і практично нарівні тримаються виробники кераміки. Багатообіцяючими виглядають творчі досягнення в текстильній промисловості. Що стосується ремісничих виробів, те тут ситуація набагато складніше – багато хто сприймають ремісниче виробництво скоріше як стиль життя, а не як професійну діяльність, але я упевнена, що і тут можна налагодити дрібносерійне виробництво”.
У минулому, як вважає Анне Стенрос, “величезна сила дизайну виникала з дуже здорового і похвального принципу - предмети дизайну повинні бути доступні усім. Сьогодні ми бачимо, що навмисна перевантаження матеріалів і фарб, що панувала на початку 90-х років, викликали прямо протилежну реакцію. Саме тоді і пролунала вперше точка зору, що дизайн повинний стати більш демократичним. Сьогодні самий час подумати про серійний випуск дизайнерських товарів, про так називану "дизайнерську економіку”. [5]
Сьогодні, вважає Анне Стенрос, “головний критерій – це максимальна нейтральність. Об'єкт не повинний вносити візуальний дисонанс у навколишнє оточення. Але зате кожен предмет в інтер'єрі повинний бути подібний морському каменю, над яким природа трудилася століттями, щоб сточити все поверхневе, наносне. Франк говорив, що краса – це сполучення практичного, правильного, істинного і необхідного. Сьогодні відбувається повернення до класики - часи змінюються, а класика залишається незмінною. В оточенні класичних речей людині почувається легко”.[5]
Таким чином, можна сказати, що класичні закони гармонії, композиції і кольору і в нас час знаходять свій вираз у сучасних витворах, доставляючи людині як зручність у користуванні і уяву комфорту, так і душевну рівновагу і задоволення почуття прекрасного.
Висновки
Закони гармонії зародилися ще у Древньої Греції, де перші спроби знайти закономірності в гармонії здійснили піфагорійці.
Піфагорійці вважали, що музика є окремим проявом математики. Вони створили навчання про космос як про музично звучне тіло. Піфагор був упевнений, що гармонія має чисельне вираження. Саме його школою були закладені основи музичної акустики.
Однак більш впливовою концепцією є гіпотеза про гармонічні співвідношення, що задаються числами Фібоначчі. Числа Фібоначчі досить добре відображають об'єктивні закономірності. Можна привести безліч прикладів і з інших областей, у яких перші члени ряду Фібоначчі відіграють важливу роль. Теорія чисел Фібоначчі доповнюється теорією так називаного золотого перетину, що вперше згадується в III в. до н.е. у «Початках» Евкліду. Ідея золотого перетину широко використовувалася в живописі й античній архітектурі, що, до речі, не єдині області, де спостерігається такий принцип пропорційного розподілу інтервалу. У результаті вивчення музичних добутків з'ясувалося, що кульмінація мелодії теж часто приходиться на крапку золотого перетину її загальної тривалості. На малюнку А. Дюрера «Вивчення пропорцій» добре видно: розміри тіла людини (за одиницю виміру обрана голова) відносяться як 1:2:3:5:8 і складають ряд Фібоначчі.
Таким чином, закономірності, описувані числами Фібоначчі і геометричною прогресією, не випадкові. Дуже імовірно, що вони характеризують міру зміни яких-небудь проявів матеріального світу, причому числа Фібоначчі відображають підсумовування властивостей, а геометричні прогресії і логарифмічні спіралі — їх експонентне зростання чи убування.
З розвитком науки і техніки всі частіше будуть, з одного боку, застосовувати в науці знання і досвід мистецтва, а з іншого боку - вирішувати на базі сучасних наукових досягнень задачі, зв'язані з мистецтвом.
Разом із тим, виникли і нові віяння, що визначають сучасні уяви про формування якого-небудь витвору, найважливішими з яких є поняття композиції та її законів, структури і засобів, і кольорова гармонія.
У творчості композиція служить визначеної мети: донести до користувача необхідну інформацію, не викликавши в нього відторгнення.
Композиція характеризується як ціле з закономірно зв'язаними між собою і цілим частинами (елементами), у якому нічого не можна перемістити чи змінити, від якого нічого не можна відняти і до якого нічого не можна додати без збитку художньому образу.
Будь-яка композиція має визначені властивості і якості, найважливішими з яких є: пропорційність, масштабність, композиційна рівновага, єдність характеру форм, колористична і тональна єдність. Саме ця група якостей забезпечує свого