У тому, як їх розташовано, була глибинна символіка, що грунтувалася на магічній цифрі «три» і відповідно на триподільній системі. Усе малювання поділялося на три рівні: перший розпочинався від призьби і доходив до вікон, другий визначався висотою вікон, третій — від вікон до даху. Ця магічна символіка виявлялась і в багатьох інших елементах хати: традиційна українська хата мала триподільне планування, вікна складалися з трьох шибок, житлова кімната мала три вікна, а саме житло складалося з трьох частин: призьби, стін та даху.

ОРНАМЕНТАЛЬНІ ДЕТАЛІ У НАРОДНОМУ ОДЯЗІ

Одяг українців — унікальне і неповторне явище в духовній і матеріальній культурі. Народний костюм виник у процесі трудової діяльності людини і нерозривно пов'язаний із її життям і побутом. Зберігаючи ознаки епох, особливості національного костюма являють собою важливе джерело вивчення етнічної історії українського народу, його соціально-класової структури, естетичних поглядів та уявлень.

Основні елементи традиційного одягу — давньо-слов'янські, започатковані в культурному середовищі Київської Русі. Це передусім тунікоподібні жіночі і чоловічі сорочки, незшиті форми поясного жіночого одягу у вигляді прямокутного шматка тканини, вузькі полотняні чоловічі штани, верхній одяг типу гуньки і мантини, головні убори — дівочі вінки та жіночі намітки, а також домоткані пояси. У XIX — на початку XX століття на виготовлення одягу йшли, в основному, матеріали домашнього виготовлення. Їх сировиною були конопля, льон, вовна, шкіра, зрідка стебла та кора рослин. Найбільш популярним способом отримання матеріалів на одяг стало ткацтво, поширене по всій території нашого краю. Подільські ткалі виготовляли не лише різні види тканин для одягу, а й ткали закінчені компоненти костюма — плахти, запаски, обгортки, пояси, намітки, хустки тощо. Виробляли також вовняну тканину, з якої збивали сукно.

Переважну більшість тканин та інших тканих виробів готували для власних потреб і лише зрідка на продаж. З кінця XIX — початку XX ст. у південно-східних повітах губернії поширилося виготовлення тканин для одягу, рушників і скатерок з бавовняних фабричних ниток. Робили також полотна, в яких комбінували конопляні, лляні та бавовняні нитки. Наприклад, якщо основа конопляна, то підткання могло бути лляне чи бавовняне. Найтоншими були тканини для наміток. З нитки-тридцятки або двадцятки шили частини жіночих сорочок, які не прикривалися іншими видами одягу: рукави, верхню половину та низ підтички, який завжди видно з-під спідниці. В заможних родинах сорочки шили повністю з тринадцятки або дванадцятки. Бідніші люди внутрішню частину підтички шили з десятки. Найчастіше десятка йшла на чоловічий одяг — штани та сорочки. З вовняних ниток виготовляли сукно для верхнього одягу. Ткали також тканину для зимових чоловічих штанів (холошнів) та онуч. Одяг, взуття та чоловічі убори виготовляли з хутра та шкіри. Кожухи шили з овечої шкіри та хутра. Зі смушку робили чоловічі шапки. Зі шкіри волів, коней, свиней та кіз шили костюми, черевики, чоботи. Взуття плели із лика, соломи, рогози. Зрідка, в основному заможний люд, обирав для вбрання мануфактурні тканини місцевого та імпортного виробництва. Натільний одяг. Найпоширенішим видом цього одягу є сорочка, виготовлена з білого домотканого або фабричного полотна. На Східному Поділлі відомо чотири види їх крою — тунікоподібний, з уставкою з суцільнокроєним рукавом, на кокетці. Сорочки тунікоподібного крою, як найдавніші, збереглися в чоловічому та жіночому буденному вбранні. Вони кроєні із одного перегнутого навпіл полотнища, до якого по боках пришито рукави. В жіночих сорочках вирізано овальної форми горловину без пазушного розрізу. Під рукавами — клинці. Низ таких сорочок розширено клинцями, станок їх додільний, без підтички; рукав вільний, завужений донизу, без манжетів. Чоловічі сорочки тунікоподібного крою пошито також з однієї перегнутої навпіл пілки. Горловина обшита комірцем, пазушний розріз часто розміщено збоку і прикрито вишитою манішкою. Коли не вистачало ширини пілки, станок сорочки розширювали одним або двома бочками. Інколи під рукавами були клинці. Святкові сорочки завжди з манжетами, у буденних їх немає.
Сорочки з уставкою та суцільнокроєним рукавом були найбільш поширеними в досліджуваний час, особливо у XIX та на початку XX ст. Уставкові, на нашу думку, з'явилися раніше, хоча носять ті і ті досить широко. Стверджувати це можна, аналізуючи розміщення вишивки на поликах у сорочках обох типів крою. В уставкових полик має поділ на дві частини: одна — це вишивка на краю уставки, яка прилягає до рукава; інша — вишивка на верхній частині рукава, яка прилягає до уставки. Узор на рукаві часто ширший за узор на уставці. Дві смуги вишивки полика розділяє шов. У суцільнокроєних сорочках цього шва немає, але смуги орнаменту розділяє тонка біла смужка полотна.

Сорочки з уставками є лише в жіночому вбранні. Уставки — прямокутні шматки тканини, які вшивали між передньою та задньою пілками станка сорочки. Верхню частину уставки разом із пілками призбирували, обшивали як горловину. У місці з'єднання уставки з рукавом інколи робили невеличкі збори. Найчастіше станок уставкових сорочок шили з двох пілок, зрідка з 2,5. Весільні уставкові сорочки були додільними, інші часто мали пришивну підтичку. За потреби станок і підтичку розширяли бочками, які мали прямокутну або трикутну (у підтичках) форму. У весільних сорочках з с.Дяківців Літинського району бочки мали форму великих трикутних клинців, які вшивали між пілками по всій довжині сорочки, починаючи від підрукавної ластки. Для уставкових сорочок характерні як стоячий,