Крім крою, локальну своєрідність українським сорочкам надає їх орнаментація, яку виконували різноманітними техніками вишивки. На початку XX ст. найбільш поширеною була низь. Існувало кілька її різновидів. У вишивці сорочок також бачимо хрестик, колодочки, різні види гладі, зерновий вивід, солов'їні вічка, вирізування, різні види мережок та багато інших технік, Вишивка на жіночих сорочках розміщувалася на поликах, рукавах, манжетах, комірці, пазусі (погрудки, підпазушшя), низу підтички. На чоловічих вишивали манішки, комір та манжети.

У XIX — на початку XX ст. вишивки низзю були чорного, червоного та чорно-червоного кольорів, У 20-х роках XX ст. низь у вишивці сорочок стала зеленого, голубого, синього, фіолетового та жовтого кольорів. У кінці XIX — першій третині XX ст. в інших вишивальних техніках, особливо хрестиком, переважає чорно-червона гама. А 50 — 60-ті рр. XX ст. дали нам різнокольорову гаму у вишивках сорочок. Загалом колір у вишивці мав своє символічне значення. Так весільні (шлюбні) жіночі і чоловічі сорочки в селах Літинського, Калинівського, Томашпільського районів ще в 50-х роках XX ст., за давньою традицією, вишивали білими нитками, з ниткою-сухозліткою по білому полотні такими техніками: гладь, вирізування, зерновий вивід, солов'їні вічка, рідше — мережки. Щодо вишивки чорним та червоним кольором, то маємо легенду, записану у с.Стіна Томашпільського району від відомої фольклористки 3.3.Чорної. За нею, колись у Стіні поляки вирізали людей. Ця трагедія сталася на Великдень. Знищили всіх, хто був у церкві та біля неї. Кров текла до р.Русави. Залишились тільки ті, хто встиг сховатися у лісі. На знак скорботи про цю подію стінянські дівчата і жінки свої сорочки вишивали переважно чорним кольором, який означав смуток. А між чорним — червона ниточка, що символізує життя.

Орнамент українських сорочок в основному геометричний і рослинний. Для геометричного було взято символи із живої природи. На вишивках початку XX ст. бачимо тваринні та рослинні мотиви; "в'юни", "вужі", "раки", "ластівки", "голуби", "зозульки", "сови", "барани", "цуцики", "вівсик", "косиці", "перерва", "полуниці", "рожі", "горицвіт", "хміль", "сосонка", "чорнобривці" тощо. Сорочки з рослинним орнаментом мають свої відповідні назви: "виноград", "дубове листя", "копитон" (квіти у формі копита), косиці та багато інших.

Про давність та символічність вишивки сорочок свідчить і записана нами старовинна колядка, корені якої сягають, певно, язичницьких часів, її записано від Охріміка Г.І. (1924 р.н.), уродженця м.Ладижина Тростянецького району. Перша частина колядки розповідає про "дерево тонке — високе" і сокола, який сидить на ньому, а друга частина про гречну панну Ганну, яка вишиває братові весільну сорочку.

Вникнувши у символічний зміст колядки. побачимо, що на чоловічих весільних сорочках вишивали давні магічні знаки: солярні — місяць і зоря; зооморфні — птахи та тури й олені. Згідно системи світобачення українців ці мотиви посідали значне філософське місце в духовній та матеріальній культурі народу. Вони часто вживані як фольклорні і мистецькі образи в українському народному мистецтві. Так "місяць" завжди був уособленням юнака, "зірка" — дівчини; птахи символізували — добробут, працьовитість, посередництво між небом і землею; тури, олені — достаток, добру фізичну силу, яка здатна (рогами) протистояти злим силам.

Шили та вишивали сорочки переважно дівчата, починаючи з 10 років і аж до заміжжя. В селянському побуті узвичаєно, щоб кожна дівчина готувала собі на посаг вишивані сорочки, рушники, полотно та ін. Заміжні жінки теж вишивали, але вже зрідка, за потреби у вільний від польових та інших господарських і домашніх робіт час. Основну роботу виконували з пізньої осені до весни — з листопада по березень включно. Робили це ввечері, коли старші ляжуть спати, а також на вечорницях.

Поясний одяг носили безпосередньо на сорочку. Чоловічі штани — вбрання більш пізнє. Про це свідчать спогади старожилів, що хлопцям у XIX ст. одягали перші штани в 16 — 18 років. Вбрався в штани — парубок. Мав право одружуватися або йти до війська.

На території Вінниччини штани шили з конопляного полотна "десятки", яке в південно-східних районах називали "гребінням". На зимові штани йшла вовняна тканина домашнього виготовлення. В XIX ст. були поширені "штани з очкурнею", з початку XX ст. їх вже носили "до паска". В жіночому Костю українців XIX — початку XX ст. бачимо два основних типи поясного жіночого одягу: незшитий і зшитий. Виготовлений він переважно із домотканих вовняних, зрідка конопляних тканин різної якості. Тут є запаски, плахти, обгортки (горбатки).

Запаска — два шматки вовняної тканини прямокутної форми. Задній шмат більший за передній. Орнаментальні смуги на ній розміщено горизонтально. З часом запаски заступили фартухи, які одягали до спідниці. Плахт збереглося більше. Це два вузьких яскраво тканих вовняних полотнища, які частково зшиті (до половини) або зшиті повністю. Плахта огортала жіночий стан іззаду, а перед прикривали запаскою, але так, щоб із боків і знизу було видно білу вишиту підтичку сорочки. Як і запаску, плахту на поясі закріплювали поясом. У частково зшитій плахті піднімали боки-крила, які закріплювали поясом. Плахти і запаски були поширені в північно-східних районах краю.

Ще одним типом незшитого жіночого одягу є обгортки (горбатки), які на Вінниччині часто називають запасками. Обгортка - прямокутна вовняна тканина, яку обгортали навколо