Стрімкість еволюції музичного мислення в нашу епоху — загальновизнаний факт, що не потребує доказів. Уся ж музика XX-ХХІ століть представляється грандіозним катаклізмом, що потрясає самі основи традиційного музичного мислення. Суміжні короткі ланки в довгому ланцюзі змін дуже подібні одна з іншою, несуміжні здаються вже і не приналежними до одного ланцюга. Відновлення і новаторство стали нормою, повторення за вчителем — чи ледве не дурним тоном. Новаторство давно переступило не тільки всі колишні межі музики, але і часом межі музики взагалі.

На доступних для огляду для нас просторах минулої музичної історії Європи ми можемо знайти усього два-три епохальні події:

1. Перетворення сформованого співу і гри на інструментах у «мусикй» (техне) – у мистецтво вираження світу культурної людини (тобто, по суті, виникнення нашої музики).

2. Перетворення музики в мистецтво вираження чисто духовного на противагу як «тілесній», так і «космічній» музиці древнього язичеського світу.

Першу з названих подій можна умовно датувати кінцем першої половини I тисячоріччя до н.е., друге — першими століттями н.е.

Близько за значенням стоїть до цих двох подій встановлення багатоголосся, в якості основи музики біля IX-XII ст. (яке можна витлумачити як музичне вираження духовного єднання індивідуумів).

Кожна з таких епохальних подій переводить музику на нову, більш високу ступінь еволюції і дає тим самим принципово іншу, нову якість. Незважаючи на неминучу поступовість (у вузьких історичних рамках) становлення нової якості, безсумнівно, наявність особливого роду критичної ситуації, що повинна відчуватися сучасниками як музичний «землетрус» зі зловісно повзучими, незрозумілими чорними тінями на небі. Звідси особлива гострота критики чергової «нової музики» у поворотні періоди, особлива гострота протиборства думок за і проти новаторства.

Важко підшукати у відомій нам історії музики інший період, що більш відповідав би ситуації саме катаклізму, чим ХХ сторіччя. Звичайно, все-таки не виключено, що наші представлення про масштаби і значення нововведень XX століття перебільшені, але ще більш імовірно, що ці представлення, навпаки, зменшені і навіть зовсім ще не охоплюють грандіозності подій, що відбуваються. Не вдаючись у подробиці аргументації, ми хотіли б висловити своє враження про нинішню ситуацію музики: ми маємо справу з кризою такого масштабу, що торкається не тільки музичного мислення останнього часу — XVII-XIX ст., але позначає кінець величезного історичного періоду від початку письмової історії до ХХ сторіччя включно. Разом з тим нове в сучасній музиці, особливо другої половини ХХ століття, показує не просто подальший розвиток старих традицій, а вихід за їхні межі.

Сучасна музика має розгалужену структуру. Так, у сучасній розвинутій музичній культурі творчість представлена багатьма різновидами, що можуть бути диференційовані за різними ознаками.

1) За типом змісту: лірична, епічна, драматична, а також героїчна, трагічна, гумористична і т.д.; в іншому аспекті — серйозна музика і легка музика.

2) За виконавським призначенням: вокальна й інструментальна; в іншому аспекті — сольна, ансамблева, оркестрова, хорова, змішана (з можливим подальшим уточненням складів: наприклад, для симфонічного оркестру, для камерного оркестру, для джазу і т.д.).

3) За синтезом з іншими видами мистецтва і за словом: театральна музика, танцювальна музика, програмна інструментальна, мелодрама (читання під музику), вокальна зі словами.

Музика поза синтезом — вокалізи (спів без слів) і «чиста» інструментальна (без програми). У свою чергу, перша розділяється на видовищну і концертну, друга — на побутову і обрядову. Кожна з чотирьох різновидів жанрових груп може бути диференційована і далі.

Висновок

Стрімкість еволюції музичного мислення в нашу епоху — загальновизнаний факт. Відновлення і новаторство стали нормою, повторення за вчителем — чи ледве не дурним тоном. Важко підшукати у відомій нам історії музики інший період, що більш відповідав би ситуації саме катаклізму, чим ХХ сторіччя. Разом з тим нове в сучасній музиці, особливо другої половини ХХ століття, показує не просто подальший розвиток старих традицій, а вихід за їхні межі. Сучасна музика має розгалужену структуру, виникають нові види музичних творів.

Література

Аспекты теоретического музыкознания. Сб. науч. тр. (Серия "Проблемы музыкознания". Вып. 2). Л. 1989.

Из истории инструментальной музыкальной культуры. Сб. науч. тр. Л. 1988.

Музыкальная коммуникация. Сб. науч. тр. (серия: "Проблемы музыкознания". Вып. 8). Л. 1996.

Традиция в истории музыкальной культуры. (Серия "Проблемы музыкознания". Вып. 3). Л. 1989.

Э.П. Костина. Новые подходы к музыкальному образованию детей раннего и дошкольного возраста. Нижний Новгород: издание доцент НИРО, 2002 г.

Эволюционные процессы музыкального мышления. Сб. Науч. тр. Л. 1986.

Р. Рудица. Музыка как изобразительное искусство.// Петербургский час пик: № 45, 15-21 ноября 2000 г.

Ю.Н. Хохлов. Изменяющееся и неизменное в эволюции музыкального мышления.// Сборник «Проблемы традиции и новаторства в современной музыке». М.: Сов. композитор, 1982, с.