Етапи розвитку форм

ПЛАН

Вступ

Спосіб буття людини, що є її родовою ознакою, полягає насамперед у предметно-практичній діяльності, яка опосередковує як біологічну її природу, створюючи специфічну родову людську анатомію, так і найвищі форми психічного та інтелектуального її життя. Іншими словами, сама людина як жива істота, світ матеріальної культури, в якому вона живе, а також внутрішній світ людини — її почуття, розум, здатність до перетворення навколишнього світу зароджуються, розвиваються і змінюються завдяки суспільно-історичній практиці. Отже, суспільно-історична практика є першопричиною виникнення і розвитку здатності людини до перетворення світу за законами краси, а відтак і до формування у неї власних естетичних почуттів, смаків та ідеалів. Та якщо ми спробуємо визначити, де, як і в чому проявляється естетична діяльність людини, то виявиться, що в людському бутті немає жодної галузі, сфери, яка була б позбавлена такої діяльності. Інша справа, що естетична діяльність може реалізуватись як самоцінна, самодостатня, а може бути лише моментом, нехай і сутнісним, інших форм діяльності.

Принцип практики, закладений в розуміння природи людини та всіх суспільних явищ, дав змогу розглядати естетичну діяльність як історичну бутність, що змінюється відповідно до змін усього комплексу суспільно-історичних умов життєдіяльності людини та суспільства. Тобто естетична діяльність в різні історичні епохи існує в різних формах, вона по-різному реалізовувалась в загальній діяльності людей, що і є наслідком неоднакових досягнень в історії світової культури.

Історичні етапи розвитку форм мистецтва

Важливе місце у мистецькому творі посідають поняття форми, яке дає змогу створити повноцінний художній образ.

Форма — це зовнішня оболонка художнього витвору, вибір митцем зображально-виражальних засобів і технічних прийомів. Форма зумовлює композицію, структуру, темпо-ритмову побудову художнього твору, які допомагають митцеві розкрити його основний зміст.

Логіка еволюції мистецтва пов’язана з конкретно-історичними періодами розвитку цивілізації. Мистецтво проходить шість основних етапів: доісторичний, стародавнього світу, середньовіччя. Відродження, Нового часу, другої половини XIX— XX ст.

Доісторичне мистецтво. До питання виникнення мистецтва зверталися представники різних галузей науки — історики, археологи, філософи, мистецтвознавці, їхні наукові інтереси зосереджувалися на різних аспектах цього явища, проте дві проблеми виявилися спільними і принципово важливими. Перша проблема була пов'язана з питанням часу виникнення мистецтва. Офіційно визнано, що художні пошуки доісторичної людини ототожнюються з 40—20 тис. до н. е. Друга проблема — це причина появи мистецтва.

Специфічна особливість мистецтва доісторичної доби — це його синкретичний характер, що поєднував водночас утилітарні та художні елементи. Мистецтво цього періоду використовувалося і з магічною метою, і як засіб передачі через малюнок певних знань, здобутих у процесі практичної трудової діяльності.

Мистецтво стародавнього світу. Цей етап пов'язаний з історією стародавніх цивілізацій Сходу, античної Греції та Риму. В умовах стародавнього світу завершується процес самовизначення мистецтва, його визволення від утилітарної функції і перетворення у духовно-практичну форму діяльності.

Специфічною особливістю мистецтва стародавнього світу є його міфологічне підґрунтя. Антропоморфізм давньогрецької та давньоримської міфологій, їхня орієнтація на гармонію людини і світу визначили напрям художніх пошуків тогочасних митців.

Мистецтво середньовіччя (IX—XIII ст.). Важливе місце при вивченні цього етапу посідає проблема логіки взаємодії двох форм суспільної свідомості: релігії та мистецтва. В цей історичний період особливого статусу набула інституція церкви, що фактично виконувала функцію соціального замовника і безпосередньо вплинула на розвиток основоположних видів мистецтва середньовіччя: архітектури, іконопису, вітражного живопису, органної музики тощо.

Мистецтво Відродження (XIV—XVI ст.). Характерною особливістю цього етапу в історії мистецтва є пріоритет спадковості та новаторства як закономірностей художнього процесу. З одного боку, доба Відродження була безпосередньо пов'язана з традиціями античного мистецтва, його естетичними принципами. З іншого — це період яскравих художніх пошуків у мистецтві, логічним наслідком якого стали досягнення у галузі живопису — розробка законів композиції, пропорцій, перспективи, світлотіні; винахід станкового живопису тощо. Відпрацювання нових та удосконалення існуючих засобів і прийомів у мистецтві Відродження було зумовлено його надзавданням — абсолютизацією людської особистості, розкриттям її психології, внутрішнього світу, відтворенням емоційно-чуттєвого стану суб'єкта.

Мистецтво Нового часу (кінець XVI — перша половина XIX ст.). Процеси, що відбуваються у цей період, передусім пов'язані з виникненням художніх напрямів: маньєризму, бароко, рококо, класицизму, романтизму, реалізму. Отже, мистецтво Нового часу дає поштовх до об'єднання у межах конкретно-історичного періоду художньо-мистецьких течій принципово різних світоглядних орієнтацій.

Мистецтво другої половини XIX — XX ст. Цей період позначений інтеграцією філософсько-естетичних пошуків у художньо-мистецьку площину. Значний вплив на творчість провідних митців світу мали ідеї 3. Фрейда, А. Бергсона, О. Шпенглера та ін. Характерною ознакою цього етапу став діалог між теорією і художньою практикою.

2. Людська праця і її творчий потенціал

На перший погляд здається доцільним почати розгляд естетичної діяльності з тієї форми, де естетичний компонент є домінуючим, де іншого застосування, крім естетичної насолоди, предмет не має. Саме такою формою естетичної діяльності є мистецтво. Проте такий підхід навряд чи дасть змогу виявити закономірність виділення естетичної діяльності зі сфери практики, він також утруднить розуміння зміни стану мистецтва в різні історичні епохи, позбавить можливості розібратися в сучасному стані взаємовідносин мистецтва і праці. Тому ми знайомитимемося з основними формами естетичної діяльності з погляду їхнього генезису, тобто історії становлення. Генетичний зв'язок мистецтва, цієї найбільш розвиненої форми естетичної діяльності, з працею протягом значного періоду історичного суспільного розвитку не виявлявся та і не міг виявитись, тому що безпосередньо продуктивна праця була фізичною, мистецтво ж — переважно працею