Таким чином, і на початкових етапах розвитку суспільства продуктивна праця, як в цьому переконує нас історія, не виключала естетичного компонента. А коли людство з періоду полювання перейшло до продуктивного господарювання, коли з'явилися найпростіші технічні засоби виробництва і помітно зросла продуктивність праці, то це, в свою чергу, вивільнило час працюючого для вдосконалення майстерності, для розвитку вигадки і фантазії. Предмети ремісничої діяльності ставали різноманітнішими і досконалішими, почали доповнюватися елементами, що безпосередньо не впливали на їхню утилітарну функцію. Орнаментування гончарних виробів витонченої форми і тканин, оздоблення зброї та кінської збруї, мозаїчне і фрескове прикрашення споруд — усе це доповнювало утилітарну функцію естетичною, нерідко надаючи їй пріоритетного значення. Цьому сприяло соціальне розшарування суспільства, в якому предмети з певними естетичними якостями ставали ознакою особливого соціального статусу власника. Що ж стосується самого процесу виробництва, в якому так щасливо поєднувались діяльність утилітарна і естетична, праця репродуктивна і творча, то запорукою такої єдності була втрачена у пізніші часи нерозчленованість процесу праці, її ремісничий характер.

Слово ремісник нині вживається здебільшого у зневажливому значенні, коли треба наголосити, що людина нездарна, далека від творчості, працює заради меркантильних інтересів. За цим — певна історична реальність: був час, коли мистецтво відділялось од ремісництва і художники поривали з ремісничими цехами. Але це аж ніяк не стосується ремісників попередніх епох, тому що справжнім художником і міг бути тільки ремісник. У трудовому процесі він об'єднував дві функції — духовну діяльність (пошук оригінального задуму, добір відповідного матеріалу, палітри кольорів, прийомів обробки) та фізичну працю (безпосереднє виготовлення предмета). Такий синкретичний процес, де ще не відбулося розподілу фізичної та розумової праці і закріплення їх за різними індивідами, відзначався своїм творчим потенціалом, що й піднімало значну частину ремісництва на рівень мистецтва. Саме такий повноцінний, не однобокий характер праці створив передумови для розквіту мистецтва у Греції та Римі давніх часів. Твори мистецтва, що виконували і певні утилітарні функції, знайшли найширше розповсюдження; високим був і загальний рівень вимог, які ставилися перед майстрами ремісництва.

Дуже часто, коли йдеться про естетизацію сучасного виробництва, багатьма це сприймається як створення відповідних умов праці: пристосування приміщення, освітлення, обстановка, зменшення шуму, кондиціювання повітря тощо. Естетизація виробництва — поняття значно ширше і складніше. Коротко це значить: постійно вносити творчий елемент у трудовий процес, цілеспрямовано зменшувати репродуктивну діяльність, позбуватися одноманітних операцій тощо. Вирішити це завдання можна лише за умов загального розвитку виробництва, науки, техніки, технологій.

Сучасне виробництво обумовило появу ще одного естетичного феномена — дизайну, щодо якого й донині не вгамовуються суперечки: що це — прикладне чи високе мистецтво? А дизайн тим часом давно вже виділився у самостійну сферу діяльності. Сталося це ще на початку XX ст., коли остаточно створилися технічні передумови для великомасштабного промислового виробництва. Саме воно, великомасштабне виробництво, висунуло особливі вимоги щодо вирішення проблем створення предметів споживання, будівництва міст, випуску машин і механізмів, технологій та промислової естетики. Адже розмаїтість соціальних груп та індивідів зі своїми смаками, різними, нерідко полярними естетичними уподобаннями в одязі, меблях, житлі, предметах побуту тощо не можуть бути задоволені хоч і значними за кількістю, але однотипними за формою продуктами промислового виробництва. А саме виробництво, впорядковане, націлене на кількісний показник випуску продукції, дуже важко пристосувати до задоволення різноманітних запитів і вимог споживачів.

Широке розповсюдження дизайнерської діяльності революціонізуюче вплинуло, з одного боку, на технологію і техніку промислового виробництва, поставивши їх розвиток під контроль задоволення не тільки матеріальних, а й естетичних потреб людини, з іншого — сприяло соціально-культурному розвиткові суспільства, формуванню естетичних уподобань, смаків та ідеалів. Дизайнерська діяльність, у кінцевому підсумку, спрямована на гуманізацію предметно-просторового середовища людини, її роль у сучасному суспільстві дедалі зростає. Ось чому сучасне промислове виробництво неможливе без такого виду естетичної діяльності.

Розвиток дизайну тісно пов'язаний з пластичними мистецтвами: архітектурою, скульптурою, живописом, орнаментикою. Дизайн використовує досягнення пластичних мистецтв, живиться художніми ідеями історії мистецтва. Разом з тим дизайн мусить координувати свої суто художні можливості з наукою, технікою, конструюванням, матеріалознавством. Там, де дизайн органічно включений до процесу виробництва і є його необхідною ланкою, там виробництво здатне найповніше задовольняти потреби суспільства.

У нашій молодій країні дизайнерська служба лише починає свій творчий шлях. І це, звичайно, не може не відбиватися на ефективності виробництва, на здатності вітчизняної промисловості задовольняти потреби населення, позначатися на загальному вигляді наших міст і сіл. Без органічного поєднання з дизайном сучасна промисловість ніколи не зможе задовольнити відповідну якість життя, де матеріальна потреба без естетичної, навіть за умов кризового стану економіки та зубожіння переважної більшості населення — просто напівпотреба. Такого не існує, як і взагалі не існує людини, обмеженої в своїх потребах лише вузько прагматичними запитами.

Естетична діяльність у сучасному промисловому виробництві може існувати і на рівні індивідуального трудового процесу. Щоправда, це можливо лише в тому випадку, коли його здійснює кваліфікована, творча людина, майстер своєї справи. Потреба знаходити задоволення в праці змушує талановиту, небайдужу людину постійно вдосконалювати себе, розвивати свої здібності і навички, вносити у трудовий процес елементи творчості. Відомо немало майстрів, які в найзвичайнішому, на перший погляд, трудовому процесі домагаються блискучих результатів. Саме у цих випадках ми говоримо про мистецтво хлібороба, муляра або повара.

3. Естетична діяльність і мистецтво

Серед форм естетичної діяльності особливе