Соціальна культура

План

Вступ.

Термін “культура” латинського походження (cultura – обробка, розвиток, виховання) і спочатку означав виділення грунту, його обробка. Спочатку під культурою розумілися всі зміни в природному об’єкті, що проходили під впливом людини. Вперше термін виник в Давній Греції і перекладався як освічений. Весь світ поділявся на освічений та неосвічений. Все, що знаходилося в Греції вважалося культурним, а за її межами – то варвари. З різкою критикою феномену висловився Жан-Жак Руссо: “Як можна бути культурним, коли проливається кров!”. В подальшому слово “культура” отримало узагальнене значення і ним стали називати все створене людиною. При такому підході культура розуміється як створена людиною “друга природа”. Культура включає в себе результати матеріального і духовного виробництва. Це загальнофілософський піхід до культури.

Культура – специфічний спосіб організайії розвитку життєдіяльності людини, виявленний в результаті матеріальної і духовної праці, в сукупності відношень людини до природи, між собою і до самих себе. Культура – це не генетичний спосіб передачі інформації.

1. Культура як об’єкт соціального пізнання.

В соціології культуру в широкому розумінні цього слова визначають як специфічну сукупність засобів, способів, форм і орієнтирів взаємодії людей з середовищем існування. У вузькому розумнні – система колективно розрізняючих цінностей і норм поведінки властивих окремій групі людей. Культура формується як важливий механізм людської взаємодії, що допомагає людям жити в своєму середовищі.

Культура розглядається в соціології як складне динамічне виникнення, що має соціальну природу і виражається у соціальних відносинах. Об’єктом соціального дослідження є конкретний розподіл існуючих в данному суспільстві форм і способів засвоєння, створення і передачі об’єктів культури, стійкі та змінні процеси в культурному житті. В цьому контексті соціологія вивчає динаміку розвитку культури, яка дозволяє визначити рівень розвитку культури співсуспільств і говорити про їх культурний прогрес чи регрес.

Кожне конкретне співсуспільство (цивілізація, держава, народність і т.д.) створює свою власну гігантську суперкультуру, яка супроводжує індивіда протягом усього життя та передається з покоління в покоління. В результаті в історичному процесі виникає багато культур. Перед соціологами постає проблема чи існують культурні універсалії. Американський соціолог та етнограф Дж.Мердок виділив більше 60 культурних унівресалій, характерних для всіх суспільств: мова, релігія, символи, сексуальні ліміти, спорт, натільні прикраси і т.д. Ці універсалії існують тому, що вони задовольняють важливі біологічні, психологічні та соціальні потреби.

Важливою проблемою соціології є оцінка людьми іншої культури. Часто люди оцінюють інші культури через призму своєї власної. Така позиція називається етноцентризмом. Ярким проявом етноцентризма є всякого рода місіонерська діяльність, починаючи від намагань нав’язати свої вірування, свою релігію підкоренним народам в період колонізації і закінчуючи сучасним намаганням нав’язати “американський образ життя” в Європі.

Етноцентризму протистоїть культурний релятивізм, що наголошує на абсолютному самобутті будь-якої культури. У відповід-ності до цієї установки будь-яка культура може бути зрозумілою лише в її власному контексті і лише тоді, коли вона розглядається в її цілісності. Звичайно це правильно що жодна цінність, жоден звичай не може бути зрозумілий якщо його розглядати відірваним від цілого. Але ж не треба забувати про світову культуру. Всі культури так або інакше пов’язані між собою.

2. Соціально-культурна активність

Тлумачення соціального в межах феномена культури пов”язане з висвітленням проблеми співвідношення ідеального і матеріального. Ідеальне – це свідоме ставлення до інтересів, потреб, мотивацій, це диспозиція перед дією. Матеріальне – результати дії в об”єктивній формі. Соціологія розглядає діяльність як особливу форму активності, спрямовану на вдосконалення світу. Стимулом діяльності можуть бути духовні блага, духовне виробництво або інші вияви суб”єктивної творчості. Головна змістова риса культурної діяльності – це розпредмечування (освоювання досвіду минулих поколінь) та опредмечування (створених нових ціностей та предметів). Все життя людини є безперервним ланцюгом вчинків і дій. Щодо цього слід розрізняти такі категорії, як “поведінка” і “дія”.

Соціальна поведінка – форма діяльності, реакція здебільшого ситуативного характеру на соціальне середовище, дію іншої людини.

Соціальна дія – спосіб вирішення соціальних проблем і суперечностей, акція, до якої вдається суб”єкт з метою забезпечення у такій соціальній ситуації необхідних змін, для задоволення своїх потреб, досягнення цілей.

Соціальна діяльність – постійно відтворювані, орієнтовані на вищі цілі соціальні дії.

Середовище змушує людину до певного типу поведінки, суспільство впливає на індивіда своїми соціальними інститутами (державною системою, політичними, правовими, моральними регяляторами, іншими формами суспільної свідомості). На зміну традиціям (своєрідним природним законам), що утримували цілісність суспільства на перших етапах його існування, прийшли “штучні” закони, створені державою. І хоча демократичні засади відкривають простір ініціативинеурядових, громадських організацій, дають їм змогу брати участь у законотворчій діяльності, закони є не тільки механізмом регулювання, а й формою примусу суспільства в інтересах соціального цілого, а також правлячих сил. Соціальні інститути як частина культурного середовища відображають значною мірою економічні інтереси соціальних груп.

Кожне культурне середовище має певну незмінну кількістьелементів, які характеризують його як об”єкт дослідження. На рівні суспільства – це культурне макросередовище, яке містить у собі величезні міста з їх унікальними художніми центрами, культурними інститутами (музеями, бібліотеками, театрами, архітектурою, творчими спілками, концертними залами, навчальними та науковими закладами,видавництвами, засобами масової комунікації).

Соціальна диференціація в галузі духовної культури обумовлена економічним розподілом, неоднаковою матеріальною базою культури різних регіонів, якістю освіти,науковим потенціалом регіонів тощо. Але диференціація має відносно самостійну основу, бо залежить і від рівня духовних потреб особистості. Існує діалектичний зв”язок між рівнем виробництва духовних цінностей та їх споживанням. Нові