Людські елементи культурного середовища утворюють класи, етнічні, демографічні, професійні групи. Всі вони поєднані спільними культурними умовами міста або села , спільною часткою в культурній діяльності.

Культурне середовище існує завдяки численним взаєминам. Чим ширша і різноманітнішасоціальна структура міста, чим більше в ньому різних культурних оранізацій, тим інтенсивніший розвиток духовного життя. Але цей зв”язок не є лінійним. Завжди є частина населення, що не відвідує культурні заклади. У цьому якраз і полягає протиріччя між речовими та людськими елементами культурного середовища. Соціологія вивчає характер зв”язку між ними. Оцінка стану включеності речових елементів культурного життя є підставою для висновків про ефективність діяльності інститутів культури, про рівень актуальної культури соціальних груп.

Культурна діяльність визначається за допомогою таких параметрів:

Отже, оперуючи певною сукупною характерисчтикою культурної діяльності, можна дослідити, як об”єктивована частина культурного середовища стає складовою реальної практики індивіда, як зростає його культурна активність, здатність до дії, що залежить від оволодіння речовими елементами культури.

Культурна активність – вияв індивідуальності, самореалізація особистості, рівень її взаємодії з навколишнім середовищем.

3. Соціальні функції культури.

Для розуміння місця і ролі культури в житті суспільства велике значення має уяснення взаємодії культури з різними сферами життя суспільства і, перш за все, взаємодія культури і економіки. В розумінні цього взаємовідношення виділяються дві протилежні позиції. Першу позицію найбілш яскраво представляє марксизм. З точки зору марксизма головну роль в житті суспільства грає матеріальне виробництво. “Люди перш ніж займатися наукою, політикою, філософією, релігією повинні виробляти матеріальні блага”(їсти, пити, одягатися, мати житло). Культура виростає з економічної діяльності людини, обслуговує цю діяльність. Проте марксизм підкреслює наявність оберненного зв’язку.

Протилежну позицію займають Е.Дюркгейм і М. Вебер. Вони вважають, що саме культура грає вирішальну роль в житті суспільства, забазпечує його цілісність і розвиток, впливає на всі сфери суспільного життя і, перш за все, на економіку. В своїй роботі “Протестантська етика і дух капіталізма” німецький соціолог М.Вебер намагався довести, що визначена субкультура створила такі мотивації поведінки, які стиму-лювали представників цієї субкультури до посиленої поведінки своїх справ на ринкових капіталістичних началах і сприяли формуванню капіталістичних виробничих відносин.

Отже, культура грає важливу роль в житті суспільства, яка полягає в тому, що культура виступає засобом аккумуляції, зберігання і передачі людського опита. Ця роль культури реалізується через ряд функцій.

Освітньо-виховна функція. Можна сказати, що саме культура робить людину людиною. Індивід стає людиною, членом суспільства, особою по мірі соціалізації, тобто засвоєння знань, мови, символів, цінностей, норм, звичаїв, традицій свого народу і усього людства. Культура особистості асоціюється з розвинутими творчими здібностями, розумінням виробів мистецтва, вільним володінням рідною та іноземними мовами і т.п. Все це досягається в процесі виховання и навчання.

Інтегративна і дезінтегративна функція. На ці функції особливу увагу звертав в своїх дослідах Е.Дюркгейм. Відповідно до Дюркгейма, засвоєння культури створює у людей, членів того чи іншого суспільства, відчуття суспільності, приналежність до однієї нації, народу, релігії, групі тощо. Таким чином культура об’єднує людей, інтегрує їх, забезпечує цілісність суспільства. Проте об’єднуючи одних на основі будь-якої субкультури, вона протиставить їх іншим, роз’єднує більш ширші співсуспільства. Всередині цих більш ширших співсуспільств можуть виникати культурні конфлікти. Таким чином культура може нерідко виконувати і дезітегруючу функцію.

Регулююча функція. В ході процесу соціалізації цінності, ідеали, норми поведінки стають частиною самосознания особистості.вони формують та регулюють її поведінку. Можна сказати, що культура в цілому визначає ті рамки, в яких може і повинна діяти людина. Культура регулює поведінку людини в школі, сім’ї, на виробництві та побуті тощо тому, що вона містить систему заборон і предписаний. Їх порушення приводть в дію визначенні санкції, які встановленні співсуспільством і підримуються силою суспільного погляду і різних форм інсти-туціонального примусу.

Культура розвивається водночас із формуванням суспільства, народжена ним і впливає на нього. В цьому виявляється її генетична функція. Культурні норми, цінності,цінності орієнтації впливають на соціалізацію індивідів. У цьому й полягає ціннісно-нормативна та виховна функції культури. Як соціальна система, що впливає на розвиток суспільних відносин, культура виконує у суспільстві інтегративну функцію. Однією з головних функцій культури є регулятивна (збереження відносної цілісності суспільства) і творча, що пов”язана з виробництвом засобів подальшого розвитку суспільного й індивідуального життя (ідей, цінностей тощо). Суттєвим елементом культури є світогляд, який формується в межах культурної системи, що свідчить про важливість світоглядної (гносеологічної) функції культури. Під впливом цих елементів культури (освіти і науки0 формується пізнавальа функція культури. При передачі соціальної спадщини від покоління до покоління реалізується не тільки генетична, а й комунікативна функція культури, важливим елементом якої є мова як основний засіб спілкування людей. Тісно пов”язана із впливом культури на соціалізацію особистості адаптаційна функція культури. Функція соціального контролю виявляється в дії таких субстанціональних елементів культури, як право та мораль.

Усе це є підставою для тверджень, що культура – один із найвпливовіших соціальних інститутів суспільства, суттєво обумовлює