Контрольна робота з культури

План

1. Кльтуротворчість і буття в культурі

Культура має власні закони розвитку і функціонування. Істотні зміни, що відбуваються в культурі, не завжди можна пояснити соціальними причинами. Сучасна культурологічна наука, наприклад, і досі чітко не пояснила того факту, що культура не переставала розвиватися в найкритичніші періоди тієї чи іншої епохи. Вона продовжувала розвиватись в умовах гострої кризи рабовласницького і феодального суспільства, а також у роки фашистських диктатур та за тоталітарних режимів.

Культура як продукт суспільної практики здійснює активний вплив на людей, на їхню життєдіяльність. Люди не лише створюють культуру в процесі матеріальної та духовної діяльності, але й оволодівають добутими знаннями, тобто зайняті засвоєнням культури. Будь-яка діяльність — практична чи теоретична, матеріальна чи духовна, поряд із творчим аспектом включає й аспект функціонування, тобто засвоєння культури. Чим ширші масштаби створення культурних цінностей, тим більший обсяг діяльності необхідний для успадкування культури, для її передачі новим поколінням, творчого відтворення. Законом функціонування культури є її засвоєння, збереження і передача наступним поколінням. Суспільство формує різноманітні форми і способи передачі культурних цінностей. Передача і засвоєння культури здійснюється різними способами: шляхом виховання, навчання, освіти, мови, через звичаї і традиції, шляхом наслідування і копіювання кращих зразків. Такі способи дістали назву традиційних форм передачі. У межах соціальної спільноти людей (нації, класу, соціальної групи) ці форми утворюють досить складну ієрархічну систему, яка акумулює і відтворює духовні цінності, погляди, ідеї, принципи, зразки поведінки і діяльності, мислення і почування, риси національного характеру. В ході історії відбувається не лише оволодіння набутим досвідом, але й подальший розвиток і вдосконалення культури, створюються нові культурні цінності, змінюються традиційні форми передачі і засвоєння культури.

Культуротворчість більш за все виявляє себе в свободній діяльності людини.

Творчість народних мас і особистості має соціальне (й природно) детерміно-ваний характер. Вона зумовлена економічними, соціальними, культурними, при-родними і психологічними чинниками. Справедливим є й те, що спрямована на створення якісно нових матеріальних і духовних цінностей, які мають суспільне значення, творчість не може реалізуватися поза свободою волі всіх дійових осіб цього історичного акту. Без свободи не може бути прориву у невідоме, відкриття нового в пізнанні, творення оригінального на практиці.

Все в нашому житті взаємопов'язане. Людина живе в оточенні подібних до себе істот, в географічному і соціальному просторі, її оточує її ж історія, традиції, культура. Вона не вільна у виборі об'єктив-них умов життєдіяльності, які (хоче того людина, чи ні) впливають на неї. Хіба залежить від людини те, що її народили ті, а не інші батьки, у тій, а не в іншій країні, в той, а не в іншій час тощо? Хіба можна змінити ці обставини свідомістю? Звичайно, людина має вибір, але ж і він певним чином обмежений. Можна відмовитися від батьків, зрадити батьківщину, кинути дітей. Але чи залишається тоді людина людиною?

Отже, свобода культуротворення людини - не абсолютна, вона історично, соціальне, природно, антропологічне зумовлена. Вона відносна, як і все у світі. Вона існує у певній системі координат і йде "в одній упряжці" з необхідністю, що має таку саму детермінантну силу, як і свобода.

Необхідність - це об'єктивно зумовлений плин життя, що складається незалежно від конкретної людини. Стикаючись з необхідністю, людина намагається пізнати її чинники, вимоги, особливості. Через пізнання необхідність стає зрозумілою, освоєною. Розум (со§іІо) будує своєрідні мости, які пов'язують необхідність з людською діяльністю. Діяльність же є відтворенням необхідності згідно з людським розумом. Людина сама обирає варіанти діяльності в межах необхідного, розумного або нерозумного.

Люди мають свободу вибору цілей культуротворчої діяльності. Вони шукають засоби діяльності, шляхи задоволення своїх потреб у межах суспільно-історичної необхідності. Люди володіють свободою тоді, коли зовнішні обставини не змушують їх поступатися власними інтересами, потребами, почуттями. Таким чином, свобода стверджується в лоні суспільної необхідності, проте внаслідок цього перестає бути свободою.

Свобода розпрямляє крила там, де творять нові життєві реалії. Однак процес творення (його цілі й результати) має базуватися на закономірностях культури. З іншого боку, наявні форми культури - також досить вузькі межі для свободи. Свобода проривається до нових і нових горизонтів і є не чим іншим як иходом людини за межі культури. Таким чином, свобода особистості - це уперечливий процес творення нових життєвих реалій за законами загально-юдських культур і з виходом за їх межі. Саме через свободу людина здобуває підтримує велич своєї особистості. Міра особистості безпосередньо визна-ається рівнем її свободи. Завдяки свободі людина входить в історію. Свобода є своєрідним показником людяності, одним із визначальних чинників її сутності.

2. Особливості архаїчного мислення

Під архаїчним мисленням розуміються самі ранні форми пізнавальними, опосередкованих символами взаємодій людини зі своїм природним і соціальним оточенням.

Характерні особливості архаїчного мислення.