істотна властивість тотемістичної символіки і ритуалів. Загальний предок виступає як джерело всіх розпоряджень і початок усіх правил спільного життя. Його встановлення і санкції повинні бути прийняті кожним, вони утворять «кодекс», закон. Ця спільність історії визначає кревність. Тотемний предок сприяє закріпленню характерних загальних рис членів племені. .
Третьою властивістю архаїчного мислення є висока емоційна чутливість і афективна напруженість спілкування. Почасти це могло бути пов'язане з відносною нестійкістю життєвих умов. Сильна емоційність архаїчного мислення пояснюється також характером тих життєвих переживань, із котрими постійно було пов'язано як фізичне, так і психологічне існування: смерть близьких, народження нової людини, голод і потреба, небезпека з боку ворогів і турбота про підростаюче покоління.
Велика образність і тим самим іконічна повнота відтворення інформації є четвертою властивістю архаїчного мислення. Реалістичність зображень у печерах кроманьйонців має в даному випадку пізнавальну основу. Вона обумовлена високою емоційністю - сильний афект впливає на формування пам'яті. Але він також підвищує пластичність і образність утримання пам'яті, хоча аж ніяк не завжди точність відтворення. Проте настінний живопис печер Ласко, Альтамира, Тюк-д'0дубер мотивована сценами сильнішого афективного утримання: загрозливі прямування пораненого звіра, убитий ворог, рани, нанесені зброєю.
3. Антична культура, як тип європейської раціональної культури
Колискою європейської цивілізації цілком справедливо вважається Стародавня Греція. Саме античний світ заклав основи пізніших європейських філософських, правових, політичних, етичних, художніх, наукових систем. Античність є історичним фундаментом сучасної Європи. Багато основоположних уявлень сучасної науки, підтверджені експериментальне, уже були в зародку в античній філософії, яка створила надзвичайно гнучкий, багатий і глибокий категоріальний апарат. З античної філософії виростає і сучасна наука. Філософія Сходу, на відміну від Еллади, розвивалася в лоні релігійної мудрості, позитивні ж знання стояли окремо від філософії. Навпаки, грецький спосіб мислення постає як єдність теоретичності й умоглядності з логіко-математичнрю точністю доказів.
Греки активно запозичували наукові й технічні досягнення інших народів, і у цьому головний секрет їхньої власної величі. Зокрема, в єгиптян і вавілонян вони запозичили багато математичних відкриттів, наприклад, шістдесятирічну позиційну нумерацію, розв'язання рівнянь перших двох ступенів, ряд таблиць, за допомогою яких розв'язували навіть кубічні рівняння; у фінікійців — алфавіт, у єгиптян—сонячний календар. Греки освоїли ці запозичення, критично переробили і внесли в них щось нове, своє.
Основою еллінської цивілізації були торгівля і торгові мікродержави — поліси, в яких нуртувало політичне життя і де, за словами Гегеля, дух епохи постійно кував нове. Поліси приваблювали талановитих людей із всіх околишніх земель. Тут, під небом Еллади, людина вперше відчула себе особистістю, вільною і незалежною істотою, мірою всіх речей.
Динамізм античної науки не можна відокремити від динамізму суспільного життя. Динамізм науки сполучається з послідовним раціоналізмом, прагненням до системного осмислення нагромадженого матеріалу, до побудови такої картини світу, де вся різноманітність конкретної дійсності зводилася б до мінімального числа елементарних філософських положень.
У архаїчний період (VIII—VI ст. до н. е.) Греція випередила у своєму розвиткові сусідні країни. Це був час Гомера (сам Гомер жив дещо пізніше того періоду, який він описав), Гесіода, Сапфо, Алкея. З'являються перші філософи: Фалес, Анаксімен, Анаксімандр. Розглядуваний період був пов'язаний з апойкією — великою колонізацією Середземномор'я та Причорномор'я.
Архаїчний період став часом пробудження духовних сил грецького народу. Після греко-перських війн наступає період класичної Греції, який характеризувався розквітом демократії, мистецтва, філософії, літератури, театру, риторики, права. Це був воїстину зоряний час Еллади, найвищий прояв її загальнолюдського генія.
Спадкоємцем еллінської цивілізації стає Рим. Між спеціалістами і нині йдуть суперечки щодо того, наскільки римська культура є самобутньою, а наскільки вона просто повторює грецьку. Оскільки в VIII—VI ст. до н. е. Римом володіли царі етрусків (загадкового народу, який згодом повністю зник), даний період одержав назву царського.
Другий період римської історії після повалення влади царів був періодом республіки (з кінця VI ст. до І ст. до н. е.). Історію РИМСЬКОЇ республіки поділяють на три великі періоди: рання республіка, епоха великих завоювань (265 р.— 30-ті рр. II ст. до н. е.), громадянські війни і криза республіки (133—31 рр. до н. е.). Потім настає імператорський період римської історії, який починається з Гая Юлія Цезаря, а закінчується Ромулом Августулом — останнім римським імператором, війська якого в 476 р. н. е. були розгромлені кіннотою готів.
На відміну від Афін, Рим не створив високої культури в період свого становлення і процвітання як місто-держава. Римська міфологія була примітивнішою за грецьку. Тільки під впливом греків стали виготовлятися зображення богів і будуватися храми. За зразок бралися грецькі боги, з якими ототожнювалися римські: Юпітер із Зевсом, Юнона з Герою, Лібер із Вакхом та Діонісом, Венера з Афродітою.
У II—І ст. до н. е. незмірно зростає потяг до підвищення рівня культури. З усіх усюд елліністичного світу до Риму звозилися картини і статуї, платили величезні гроші за освічених рабів. Звикаючи до театру, римляни запозичували з п'єс короткі афоризми грецької філософії. Проти подібного культурного проникнення виступали охоронці суворої й аскетичної римської доброчесності, наприклад Катон Старший, який захищав права предків і таврував «мерзотність нововведень».
В епоху імперії робляться спроби створити культуру, гідну величі Риму. Навколо імператора Августа та римського багатія Мецената формується гурток талановитих римлян: поет Вергілій, історик Тіт Лівій.