Катулл, Тібул, ПроперцІй; створює «історії» та «Аннали» Корнелій Таціт. У галузі філософії славу Риму приносять Луцій Анней Сенека та Марк Туллій Ціцерон. Набувають популярності життєписи Плутарха, сатири Ювенала, Петро-нія, Апулея. Заслуговує на увагу, що в римській цивілізації вимоги зображення імперської величі справляли відчутний вплив на духовність суспільства, часто позбавляючи мистецтво тієї геніальної краси і людської невимушеності, якими відзначався художній геній Еллади.

Не можна забувати, що в культурному відношенні такі різні країни, як Німеччина, Греція, Франція, Україна, Бельгія, Румунія, Росія, Іспанія, Англія, об'єднані спільним минулим, і це минуле — античність, культура Стародавніх Греції та Риму, яка належить усім європейцям рівною мірою і на рівних підставах: і українці, і англійці, і німці, і греки, і росіяни і іспанці, і італійці, і поляки є європейцями тією мірою, якою вони усвідомлюють свою культурну спільність, котра знайшла своє вираження в тому, що у всіх європейських націй були одні вчителі й одні й ті ж культурні джерела, що беруть витоки з глибин віків.

4. Проблема людини у християнському світобаченні

В епоху середньовіччя широко розглядалися різні знаки, що позначали співвідношення центру і периферії, закодоване у виразах типу "свіча і метелик", "троянда і соловей". Цей образ немовби йшов невідступно і за творцями художніх цінностей. Чому, наприклад, ікони мали точно визначений канон: у центрі зображення Бога, Богоматері, святого, а навколо сцени з їхнього життя або деталі події? За тим самим принципом центру і периферії, головного і побічного. Так писали і житія. В архітектурі східного християнства у центрі храм, довкола — галереї; у готичних соборах ця ідея була реалізована по вертикалі. Те саме в орнаментиці: у центрі килима — головний узор, а бордюр як оформлення. Поділ книги на розділи — також відображення принципу ієрархії.

Без центру не бачили сенсу буття. Вся середньовічна культура мала своїм центром релігійний ідеал і навколо цього центру розвивалася. Наука обґрунтовує існування Бога. Світські науки вважаються нісенітницею — адже вони ведуть до "пекельного мороку": "Які байки розкажуть фізики про небо?!". Інакше кажучи, наука нічого не дає людині, коли та "на смертнім одрі". Хіба вона знає щось про душу і долю людини на небесах? Невипадково такого поширення набула тематика смерті у художніх творах. Наприклад, за орачем на картині стоїть смерть з косою, на гравюрах часто зображають череп, а головна думка, що проходить через оформлення книг: що б не робила людина, над нею стоїть її смерть, кінець.

Щодо праці, то в середні віки спогляданню віддається перевага над діяльністю. Є три щаблі сходження до досконалості: мирські люди — перша, проповідники — друга, ченці — третя, найвища. Працю не відкидали, але найбільшого визнання вона здобула як засіб урятування від гріховності ("стомлюватися так, щоб засинати..."). Праця заради матеріальної вигоди зневажалася. Феодальна моральна свідомість осуджувала прагнення розбагатіти як пожадливість ("Не багатство для людини, а людина для багатства"). Зисковна робота заборонялася духовним особам. Навіть ремісники вважали, що ремесло має тільки годувати, тільки давати кошти для існування, а не збагачувати. Цехова структура забороняла до того ж рекламу продукції, взагалі готові предмети знеособлювалися. Не могло існувати доходної діяльності. Головна постать — майстер, який володіє тільки таємницею ремесла.

До власності церква спочатку ставилася негативно. Згідно з ученням, власність виникла разом з гріхопадінням. Один з духовних лідерів чернецтва забороняв казати "твоє" і "моє". Навіть общинну власність не визнавали деякі ордени — їхні ченці злидарювали. Звідси бере початок благодійність, милостиня: адже цих людей вважали святими.

До сімейно-шлюбних стосунків раннє християнство ставилося теж негативно (Адам і Єва були вільні від кохання, еротики). На світанні середньовіччя Августин Блаженний писав, що серце його радіє, коли він бачить, як багато дівиць і мужів постригається в ченці. Після палкої проповіді Франциска Ассізького вже у кінці середньовічного періоду чимало його прихильників забажали наслідувати приклад Франциска і відмовитися від плотських радощів. Злякавшись такого абсурдного масового психозу, Франциск почав переконувати людей не поспішати цього робити.

Щоб уникнути крайнощів, церква встановила ступені: позашлюбні стосунки чоловіків і жінок — гріх; шлюб допускається, але він все °дно затьмарює духовну чистоту ("Шлюб населяє землю, а безшлюбність — небо"). Схвалювалася невинність у шлюбі (як брат і сестра); оспівувалися романтика зречення кохання, постриг у монахи в пер-^ шлюбну ніч. Звідси і любовні страждання у середньовіччя (Абеляр та Елоїза, Катерина Сієнська). Відомо, що Франциск Ассізький сумнівом запитував себе: "А чи можна було пізніше стати ченцем?" — щоб притамувати в собі плотські жадання, кидався голим ва кущ тернику.

Релігійний фанатизм заохочувався і у взаєминах батьків та дітей, заради вірності релігійній ідеї дозволялося відступитись від батьків.

5. Художня культура середньовічної Європи

Художня культура середньовіччя

Культура західноєвропейських країн часів середньовіччя. Франція. Інтереси феодалів визначали пануючий напрямок у середньовічному мистецтві і насамперед в архітектурі. З другої половини XII сторіччя в Північної Франції з'явилася архітектура нового, так називаного готичного стилю (XII - XIV вв.). Собори готичного стилю споруджувалися головним чином у містах, тобто на території, обмеженої міськими стінами. Необхідність граничної економії місця в сполученні з прагненням до грандіозності багато в чому визначали конструкцію