У кінці 1948 p. була розгорнута кампанія боротьби проти "низькопоклонства перед Заходом", а згодом з "космополітизмом". Відомі літератори єврейського походження (І.Стабун, Є.Адельгейм та ін.) були звинувачені в антипатріотизмі, схилянні перед культурою Заходу, замовчуванні зв'язків культури українського і російського народів. Більшість з них згодом були репресовані.

Після смерті Сталіна (1953 p.) почалася часткова лібералізація радянського режиму, яка отримала назву "відлига". Це істотно покращило умови для розвитку культури в цілому.

У 1953 p. здійснено перехід до обов'язкової семирічної освіти, у 1956 p. скасували плату за навчання в старших класах. Проте не вистачало шкільних приміщень. Третина шкіл проводила заняття в дві, а то й три зміни.

У квітні 1959 p. Верховна Рада УРСР прийняла закон про реформування шкільної освіти. Замість семирічної обов'язкової було організовано восьмирічну школу, яка давала учням загальноосвітні та технічні знання. Цей закон надавав право батькам вибирати своїм дітям мову навчання і фактично був використаний для русифікації українського шкільництва.

Наприкінці 50-х pp. почалася організація шкіл-інтернатів, де навчалися сироти, діти інвалідів, малозабезпечених батьків та одиноких матерів.

У повоєнні роки була проведена реорганізація вищих навчальних закладів, кількість яких скоротили, хоча число студентів збільшилося. На базі вузів при великих промислових підприємствах та в місцях зосередження студентів-заочників було організовано загальнотехнічні та загальнонаукові факультети. Майже половина студентів навчалася на заочних та вечірніх відділеннях, що в цілому негативно впливало на рівень фахової підготовки. Недоліком навчально-виховного процесу була його надмірна заідеологізованість.

Певні досягнення були в цей час у науці. Розширилася мережа науково-дослідних установ (з 267 у 1945 p. до 462 у 1950 p.). У 1945 p. в складі АН УРСР було створено сільськогосподарське відділення, на базі якого у 1956 p. утворили сільськогосподарську академію. Українські вчені чимало зробили для розвитку ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії в мирних цілях.

Лібералізація і десталінізація створили сприятливі умови для розвитку літератури. Значним досягненням української прози став цикл романів М.Стельмаха "Велика рідня", "Кров людська - не водиця", "Хліб і сіль". Особливу популярність у повоєнні роки здобула творчість О.Гончара, автора трилогії "Прапороносці". Романом "Вир" назавжди вписав в історію української літератури своє ім'я Григорій Тютюнник. Видатним явищем в українській літературі стала опублікована в 1956 p. кіноповість О.Довженка "Поема про море". Збагачували поезію і прозу твори А.Малишка, П.Загребельного, Ю.Смолича, Ю. Збанацького та інші талановиті літератори.

На розвиток української культури, на громадське життя в Україні суттєво вплинула нова генерація талановитих митців, які одержали назву "шестидесятників". Це був рух творчої молоді, яка розробляла оригінальну тематику, видавала нові думки, відмінні від офіційних, і стала ядром духовної опозиції в Україні. Серед її лідерів були поети Василь Симоненко, Микола Руденко, Ліна Костенко, Василь Стус, Іван Світличний, Д.Павличко, І.Драч, Є.Сверстюк, Б.Олійник, критик І.Дзюба, публіцист В.Чорновіл. Вже у 1962-1963 pp. їх піддали критиці, твори багатьох з них перестали друкувати, але вони поширювалися шляхом самвидаву в середовищі національне свідомої інтелігенції.

Пожвавилося театральне життя. Хоча кількість театрів в Україні зменшилася з 80 у 1958 p. до 61 у 1965 p., кількість глядачів зросла. Провідними театрами були ім. І.Франка в Києві, ім. Т.Шевченка в Харкові, ім. М.Заньковецької у Львові, ім. Лесі Українки у Києві, Київський театр опери та балету. В них працювала ціла плеяда талановитих майстрів сцени: О.Кусенко, П.Куманченко, А.Гашинський, А.Роговцева, Б.Ступка та ін. Плідно працювали драматурги М.Зарудний, В.Минко. Велику популярність здобула п'єса О.Коломійця "Фараони".

Процес розвитку української музики в 50-60-ті pp. характеризується удосконаленням усіх її жанрів, створенням нових опер, оперет, балетів, симфоній та пісень. В Україні з'являється блискуче сузір'я чудових оперних співаків і співачок: Д.Гнатюк, А.Солов'яненко, Є.Мірошниченко, А.Мокренко, М.Кондратюк, Д.Петриненко.

Українська національна музика має значні досягнення й у галузі масової пісенної творчості. Популярними в народі стали "Пісня про рушник" на вірші А.Малишка, "Впали роси на покоси", "Два кольори" на слова Д.Павличка, "Марічка" М.Ткача, "Чорнобривці" М.Сингаївського, мелодії П.Майбороди, О.Білаша, І.Шамо.

Здобутки мало і кіномистецтво України. До середини 50-х pp. фільми по 1-2 на рік випускала лише Київська кіностудія. Серед них слід відзначити "Подвиг розвідника" Б.Барнета, "Тарас Шевченко" І.Савченка. У часи "відлиги" студія щорічно випускала близько 20 картин. Популярність здобули фільми "Гадюка" В.Івченка, кінокомедія "Королева бензоколонки", "Ключі від неба". Найзначнішим досягненням українського кіно став фільм С.Параджанова "Тіні забутих предків" поставлена за повістю М.Коцюбинського, який вражав надзвичайною силою художньо-поетичного проникнення в глибини народного життя, його драматичні й трагічні аспекти.

Основною темою образотворчого мистецтва в післявоєнні роки був героїзм, подвиги воїнів, партизанів, трудівників тилу в період Великої Вітчизняної війни. Серед них картини С.Бесєдіна "Визволення Києва", В.Костецького "Повернення". Великої популярності набула картина Т.Яблонської "Хліб", де показано життєві образи трудівників повоєнного села.

Використана література

1. Донцов П. Дві літератури нашої доби. -Львів, 1991.

2. Історія