Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особи — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових. Світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості через сприйняття й розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціокультурному вимірі. Слід відзначити також, що й світоглядне мислення, і світоглядне уявлення в історичному плані черпають свій зміст у міфології, згодом у релігії, й нарешті, у науковому пізнанні, тобто в тих формах суспільної свідомості, що складають зміст культури. Основним напрямком культурного впливу на людину є формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціо-культурної регуляції.

Структура культури

У сфері культури як цілісності можна виділити найрізноманітніші компоненти: культура праці і побуту, культура господарювання і управління, економічна і політична культура, культура моральна і естетична, художня культура і культура обслуговування, освіта, наука та інші складові. Зрозуміло, між ними існує взаємообумовлений зв'язок і відповідність, взаємодія і взаємозалежність. Ціле завжди складається з частин, які відрізняються одна від одної не інакше, як "відмінність всередині єдності". Постійно взаємодіючи між собою, означені частини впливають одна на одну і разом з тим співіснують як дещо відмінне, якісно неповторне і автономне, визначеність чому як культурному явищу забезпечує загальна включеність (заглибленість) в ціле - культуру як цілісність, яка інтегрує та об'єднує їх, перетворюючи згідно з власною визначеністю.

Найбільш поширеними у філософсько-культурологічній літературі радянського періоду були два підходи:

а) структуралізація культури М. Каганом як трирівневого утворення -матеріального (матеріальна культура), духовного (духовна культура) і художньої культури, яка гармонічно поєднує в собі як матеріальні, так і духовні компоненти. На думку вченого, матеріальна культура має дві сторони - предметно-продуктивну і техніко-технологічну. До матеріальної культури М. Каган відносить також культуру відтворення людського роду, фізичну культуру, культуру соціально-політичну, медичну справу, спорт тощо. Духовну культуру філософ розглядає як чотиричленну систему, яка створюється в результаті наступних видів людської діяльності - проективної, пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної (ідеологічної) і духовного спілкування людей. Художня культура, вважає вчений, включає в себе художнє виробництво, споживання, художню критику, мистецтвознавство, безпосереднє мистецтво тощо.

б) структурний аналіз культури М. Йовчука і Л.Н. Когана. Виходячи з структури людської діяльності, вчені розрізняють в культурі три основні підрозділи: матеріальну культуру, політичну культуру і духовну культуру. Розподіл культури на ці складові, підкреслюють дослідники, багато в чому має умовний характер.

Культура - цілісне формоутворення й як таке повинне розглядатись в теорії. Структурні ж елементи останньої слід розрізняти за видами людської діяльності і не більше. Оскільки духовні і матеріальні начала є однаково вагомими началами будь-якої діяльності, вони є співрозмірними складовими будь-якого виду культури.

Більш евристичним є структурування культури на за "компонентним" (матеріальним чи духовним) принципом, а за їх належністю до тієї чи іншої сфери життєдіяльності людини і суспільства. Приймаючи за основу усталений в літературі поділ суспільства на чотири основні сфери - матеріального виробництва, суспільно-політичних відносин, духовного життя і побуту, можна умовно виділити такі основні види культури:

- виробнича (економічна) культура суспільства (культура праці, матеріального виробництва);

- політична культура;

- духовна культура (художньо-естетична культура і мистецтво, моральна і релігійна культура інтелектуальна і інформаційна культура тощо);

- культура спілкування та побуту (культура споживання, життєоблаштування, відпочинку, дозвілля тощо).

Поширеним є підхід до структурування культури за її суб'єктом, у якості якого постають такі спільності, як робітники чи селяни, інтелігенція, середні прошарки суспільства, народ, нація, молодь тощо. У цьому випадку розглядаються "робітницька культура", "народна культура", "національна культура", "молодіжна культура" тощо. Матеріальне й духовне, моральне й естетичне, виробниче й інформаційне в ній постають як своєрідні аспекти, взаємодія між якими створює той унікальний сплав, який має сталу якісну визначеність і спрямованість.

При цьому ті чи інші результати діяльності (як і її різноманітні види, що розгортаються в означених суспільних сферах) набувають статусу "культури" лише в тій мірі, в якій сприяють розвитку сутнісних сил людини, творчих потенцій особистості. Все, що суперечить розвиткові людини і утвердженню людяності, до культури належить умовно, є культурою лише за джерелом свого походження, а не , за суттю. Скоріше, його (це "все інше") можна назвати "антикультурою" й розглядати як таке, що має місце в нашому житті, але до утвердження самого життя (як життя щасливого й людяного, тобто - культурного) має побічне відношення.

Створені людиною матеріальні та духовні цінності, які розглядаються крізь призму так званого людського виміру, за умов відчуження поділяються на культуру і антикультуру. У строгому розумінні поняття, культура виступає своєрідним зрізом суспільно-історичного процесу з боку його людинотворчого змісту, сферою, де об'єктивні закони, не втрачаючи об'єктивності, підкоряються людським цілям для задоволення людських потреб.

Висновки

Культура має власні закони розвитку і функціонування. Істотні зміни, що відбуваються в культурі, не завжди можна пояснити соціальними причинами. Сучасна культурологічна наука, наприклад, і досі чітко не пояснила того факту, що культура не переставала розвиватися в найкритичніші періоди тієї чи іншої епохи. Вона продовжувала розвиватись в умовах гострої кризи рабовласницького і феодального суспільства, а також у роки фашистських диктатур та за тоталітарних режимів.

Діяльністю людина перетворює природу і