Найпомітнішою літературною течією в декаденстві став символізм. Він зародився на межі 1860 – 1870-х рр. у творчості французьких поетів П. Верлена, А. Рембо, С. Малларме та ін. Символісти намагалися засобами мистецтва відшукати у звичайній дійсності, що оточує кожну людину, знаки (символи) явищ і закономірностей, безпосередньо не втілених в оточуючому світі, однак суттєвих для їх світоглядних імперативів, таких як присутність Бога, реальність світового зла, Вічної Жіночості, Світової Душі тощо. До певної міри поетів-символістів з імпресіоністами пов’язує намагання передати найтонші відтінки настроїв і вражень (А. Рембо, П. Верлен, М. Мінський, З. Гіппіус), а також соціальний песимізм, зневіра в можливості прогресу, недовіра до сучасної людини, яка видається їм слабкою та безпомічною, неспроможною змінити цей жорстокий світ на краще.

Особливо ці тенденції давалися взнаки в поезії та драматургії (С. Малларме, О. Блок). Невдоволення світом, соціальна апатія посилюють серед символістів релігійно-філософські настрої. Пошуки Бога, духовного сенсу буття, прагнення збагнути вищі таємниці світоустрою, а через них по-новому осмислити історію людства властиві російським символістам (Д. Мережковський, З. Гіппіус, В. Брюсов).

Декаденство виявляє себе не лише в літературі. Воно широко представлене в живописі, скульптурі, музиці. Одним з перших напрямків декадансу став постімпресіонізм. Рух постімпресіоністів не став цілісною, внутрішньо згуртованою течією, об’єднувані під цією назвою митці не мали спільної програми чи методу. Єдине, що їх пов’язувало, - спільність з імпресіоністами у часі й середовищі, бо вони працювали з ними паралельно. Кожний з постімпресіоністів лишався яскравою творчою індивідуальністю.

Так, Поль Сезан шукав можливість за допомогою кольору втілити вічну незмінну реальність, яка, на його думку, покоїлась у постійних формах: кулі, конусі, циліндрі. Навчитися бачити світ у цих формах і відтворювати їх на картині – таким бачив він завдання власної творчості. Його роботи (“Берег Марни”, “Гравці у карти”, “Курець”, “Натюрморт з кошиком фруктів” та ін.) справляли велике враження на сучасників. Ці картини викликали чимало наслідувань і стали передвісниками абстракціонізму та кубізму, що поширилися у мистецтві ХХ ст.

Вінсента Ван-Гога вважали своїм предтечею експресіоністи. Його картини (“Дорога в Овері після дощу”, “Хатини”, “Спальня” та ін.) написані динамічними мазками, насичені фарбами, які не стільки відтворюють предметний світ, скільки допомагають автору втілити складний комплекс ідей та почуттів, висловити своє ставлення до світу суцільної дисгармонії та потворства, безвихідно трагічного для людини. Сучасники в картинах художника в першу чергу бачили співчуття до людських страждань у цьому світі.

Творчість Поля Гогена звикли пов’язувати із символізмом, адже саме у символістів вона викликала найбільше захоплення й підтримку. Водночас, за технікою виконання і характером малюнку роботи Гогена можна віднести до примітивізму. Тяжіння до спрощеної форми, нарочитої площинності малюнку, орнаментальній композиції, що властива дитячому або примітивному живопису нерозвинених народів, було спробою художника наблизити свою техніку до художньої практики аборигенів Гаїті, куди переселився Гоген. Так, у його картинах (“А ти ревнуєш?”, “Гаїтянська пастораль”, “Жінка, що тримає плід” та ін.) ми не знайдемо гри світла й тіні, без якої було б немислимим класичне мистецтво, не побачимо перспективи. Натомість можна спостерігати застиглі пози людей, грубо і спрощено намальовані силуети. Контраст кольорів і їх символічне значення – ось що важливе для Гогена. Інколи такий стиль ще називають килимовим.

Оскільки митці, що були пов’язані з цим культурним напрямком, дуже часто, але ненадовго об’єднувалися в різні групи, які намагалися створити нову програму, свій стиль у мистецтві й свою теорію, важко пов’язати творчість по-справжньому талановитого майстра з якоюсь певною декадентською течією. Тому для більшості з них використовується поняття модернізм.

Література

Греченко В. Історії світової та української культури. – К., 2000.

Ильина Т. История искусства. – М., 1983.

Кулькова И. Философия и искусство модернизма. – М., 1988.

Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.