Контрольна робота на тему: Імпресіоністко модерністські тенденції у творчості українських художників школи Мурашко

Зміст

Найвідоміші художники Київської школи Мурашко

Пимоненко Микола Корнилович (1862-1912) український художник-жанрист. Вчився у Київській рисувальній школі, пізніше деякий час у Петербурзькій Академії художеств. Був активним учасником пересувних виставок. Майже всі твори Пимоненко присвячені побутові українського селянства. Хоч більшість картин художника не піднімає глибоко соціальних проблем, вони позначені широкою симпатією до народу, тонким знанням його життя: “Весілля в Київській губернії” (1891), “Ворожіння”(1888), “Самосуд” (1900), “Перед грозою” (1906), “Збирання сіна на Україні” (1907).

Чирка Пилип Антонович (1859- ?) – учень Київської рисувальної школи, згодом Петербурзької Академії художеств (1879-1891).

Зайденберг Савелій Мойсейович (1862-1942) після закінчення школи вступив до Петербурзької Академії художеств (1885-1891). Серед його картин – “Ремонт шляху”, “Польова дорога”, “Ярмарок”.

Жук Михайло Іванович (нар. 1883р.) – художник. Після закінчення Київської рисувальної школи вчився в Московському училищі живопису, скульптури і зодчества, а згодом у Краківській Академії художеств у Яна Станіславського й Виспянського. Багато працював як графік. Деякі твори Жука позначені впливом модерну. Серед його робіт – “Портрет М.Коцюбинського”, “Портрет В. Модзалевського”.

Дяченко Григорій Кононович (1869-1921) – учень Київської рисувальної школи, а згодом Петербурзької Академії художеств (1889-1894), автор ряду пейзажів і портретів( “Левада”, “Портрет дівчини”). За картину “Зустріч променів” 1894р. одержав звання класного художнього 3-го ступеня. Багато творів художника виконано кольоровими олівцями.

Отмар Валеріян Йосипович (1858-?) – учень Київської рисувальної школи. 1885-1893 вчився в Петербурзькій Академії худрожеств, де одержав звання художника 3-го ступеня за картину “Дівчина перших часів християнства”. 1889р. створив малюнок до вірша Шевченка “Перебендя”.

Замирайло Віктор Дмитрович (1858-?) – художник монументаліст, декоратор і графік, вчився у Київській рисувальній школі. З а ескізами М. Еріха виконував розпис Казанського вокзалу в Москві. Ілюстрував твори М. Лермонтова (1913) “Подорожі Гуллівера”, Д. Світа (1918), “Жакерію” М. Меріме (1923). Працював в Академії художеств як професор графічного факультету.

Умови розвитку модерну в імпресіонізмі

Імпресіонізм – напрямок у мистецтві, який набув особливого розвитку в 1870-1880р., спочатку у Франції, а потім і в інших країнах. Назва “іmpression”, яким ці художники виражали своє прагнення відображати безпосередні миттьові враження. Хоч імпресіоністи боролися з академічною рутиною і мали ряд досягнень у живопису, вони в своїй творчості не зачіпали важливих суспільних питань, відкидали ідейність і громадське призначення мистецтва. Усе це привело мистецтво картини до занепаду. Таким чином імпресіонізм був початком занепаду буржуазного мистецтва.

Той чи інший стиль у мистецтві, та чи інша його спрямованість обумовлюються не індивідуальною мистецькою схильністю художника або місцем, де він живе й творить, а психологією того класу, в якому і для якого він творить, економічними умовами часу, в якому він живе і працює. Індивідуальні мистецькі властивості художника мають безперечно велике значення для виявлення його особистості, для визначення мистецької форми його творів, але соціальні основи творчості визначають його світогляд, визначає та суспільна верства, до якої він належить і для якої він працює.

Мистецький стиль є теж вияв того світовідчування, вияв соціальних основ творчості митця. Розвиток суспільних відносин викликає зміни стилю, зміни напряму мистецької творчості. Географічні, кліматичні, расові умови є вже чинникі підрядні, підпорядковані тій соціальній основі, на якій зросла творчість того чи іншого митця.

Мистецька діяльність українських художників розвивалась на тлі тих соціальних змін, які вносив в економічне та соціальне життя країни капіталізм в останні роки минулого століття. Ті зміни позначилися на світогляді і психології суспільних верств, на укладі класових сил, а тим самим і на тих шляхах, якими йшов культурний розвиток взагалі в тому числі і розвиток мистецтва. На тому процесі розвитку кладе свій відбиток класова диференціація, що глибшає і поширюється з кожним роком. Селянські рухи 1902-04 років, революція 1905 року, страйки й економічні бої в Росії перед 1905 роком, все вказує, що все більше формується два табори: буржуазний і пролетарський.

Ця диференціація находить свій відбиток і в літературі та мистецтві, де також утворюється класовий поділ. З одного боку робітнича й селянська тематика набирає більшої опуклості і класової значимості в творах І. Франка, М. Коцюбинського і інших. Інші знову письменники відтворюють класове обличчя україн-ської буржуазії, її світогляд, опертий на тій зміні, що наступила в суспільних відносинах.

Для нової української інтелігенції старе народництво стає вузь-ким і незадовільним, народницьке „слугування народові - важким і чужим, — отже повстає клич „праці для себе", творення для своїх потреб і світогляду. „Шукання краси", .мистецтво для мистецтва" — це ' кличі, що природно постали на ґрунті змін» світогляду української інтелігенції, так як постали вони вже ра-ніше серед інтелігенції інших народів. В літературі найшло це ви-яв у модернізмі, в філософії індивідуалізму (Вороний, Кобилянська, Хоткевич і ін). В мистецтві іде цей самий процес. А що-й мистецтво (малярство, скульптура на Україні ще в більшої мірі, ніж в інших країнах, залежне було від свого соціального замовця, яким на Україні була буржуазія, та ідеологічно зв'язана з нею інтелігенція,— то це мистецтво відбило в собі змагання» і психологію свого замовця.

Як народництво