Реферат на тему: Сучасний розвиток музичної культури України

Зміст

Вступ

Музична культура розуміється, як життєве і духовне середовище, у рамках якої тільки і може осмислено існувати власне музика. Якщо взяти, приміром, симфонію Шостаковича. Для її осмисленого існування необхідна таке середовище, у якому є симфонічні оркестри і концертні зали, професійне музичне утворення і нотовидавництво. Але поверх того, щоб зміст симфонії Шостаковича відкрився як можна повніше, потрібний визначений життєвий досвід виконавців і слухачів, без якого нелегко відчути трагічну образність його музики, і потрібний визначений художній досвід, у рамках якого, наприклад, тверді тембри малого барабана і високої флейти недвозначно виступають символами нелюдськості, тоді як монолог чи фагота скрипки викликає представлення про щиросердечний світ мислячої і страждаючої людини.

В цій роботі автором буде розглянуто два головних напрямки, в яких розвивається сучасна музична культура України: класична музика та молодіжна культура.

1. Сучасна класична музикальна культура

За роки незалежності України шлях розвитку класичної музикальної культури можна відзначити як позитивний. Відбулися і продовжують відбуватися визначні події в музичному житті. Є декілька стовпів, на яких розвивається сучасна класична музикальна культура.

По-перше, одним з ґрунтовних закладів України, який формує музичну культуру є Київська Філармонія. Відлік концертних сезонів Національна філармонія веде з 1863 року, коли було засновано Київське Відділення Імператорського Російського Музичного Товариства (IPMT). Вже на початку XIX ст. музичне життя України і Києва бурхливо розвивається. Вісімдесяті роки були найтяжчими в історії філармонії. У цей період сталося кілька важких аварій. Одна з них затопила підвали. Пропали архіви і одна з найкращих нотних бібліотек у Києві. Косметичні ремонти вже не допомагали. Філармонію треба було негайно рятувати. І, нарешті, дякуючи наполегливості директора філармонії Д.Остапенка, реставрація почалась. Роботи по реставрації і реконструкції доручили здійснити Міністерству культури і Київському міськвиконкому. Проектом було передбачено відновити історичну структуру пам'ятки архітектури, зберегти акустичні властивості Колонного залу, встановити сучасне інженерне устаткування, а саме: пульт режисерського управління, новітню звукозаписуючу апаратуру, службову телекомунікаційну систему, обладнання для постановчого освітлення та механізації сцени тощо. У грудні 1996 року відбудований Колонний зал ім. Лисенко був знов відкритий для публіки.

Враховуючи багатогранну творчу діяльність колективу, значний внесок у розвиток українського музичного мистецтва Київський державній філармонії у жовтні 1994 року Указом Президента України було надано статус Національної філармонії України.

Нового розквіту концертна діяльність філармонії набула після реставрації та реконструкції у 1996 році.

На її афішах з’явилися імена митців зі світовою славою: Олега Криси, Богодара Которовича, Дмитра Башкірова, Юрія Башмета, Елісо Вірсаладзе, Тетяни Грінденко, Наталії Гутман, Ліани Ісакадзе, Гідона Кремера, Володимира Крайнєва, Кшиштофа Пендерецького, Сергія Стадлера, Володимира Співакова та багатьох інших.

Нині у творчому складі філармонії нараховується 19 народних, 32 заслужених артистів, 6 заслужених діячів мистецтв, 5 заслужених працівників культури України, багато лауреатів міжнародних та національних конкурсів, 11 художніх колективів, які примножують славу української національної музичної культури.

В 1996 році було створено Симфонічний оркестр Національної філармонії України.

У 2000 році Національна філармонія України отримала культурний грант від Уряду Японії. Це був початок традиції вручення грантів закладам культури України. Завдяки цьому гранту філармонія одержала концертний рояль для сцени Колонного залу імені М.В. Лисенка, а також музичні інструменти симфонічного оркестру - духові та ударні інструменти, арфу.

Отримання високої якості музичних інструментів позитивно вплинуло на розвиток Симфонічного оркестру Національної філармонії України, надало новий творчий імпульс для створення різноманітних, цікавих програм. Цей грант Японського Уряду не тільки має велике значення для розвитку культурних зв'язків , а й загалом поглиблює дружні відносини між двома країнами.

Національна філармонія України поряд із активною концертною діяльністю з метою широкої пропаганди вітчизняного і зарубіжного мистецтва класичної мучної спадщини, відродження української мучної культури, постійно проводить міжнародні конкурси та фестивалі, бере участь у загальнодержавних та міжнародних художніх проектах, презентаціях, творчих звітах, науково-практичних конференціях, виставках, мистецько-культурних та громадських акціях за участю керівників держави та уряду.

По-друге, на кожному етапі розвитку мистецтва є визначні особистості, які штовхають цей процес та надихають в нього життя. В сучасному розвитку українського музичного мистецтва такою особистістю є Михайло Степаненко.

У вельми складний час становлення незалежної України Михайло Степаненко очолив Спілку композиторів України, що нині нараховує 350 членів. За його участі було створено Координаційну раду національних творчих спілок, куди ввійшли Чепелик, Авдієвський, Танюк, Бєліков, Прядка й інші. Саме ця організація розробила Закон про творчі спілки, ухвалений Верховною Радою. Такий документ необхідний для подальшого розвитку української музичної культури, для соціального і правового захисту діячів музичного мистецтва. Ухвалення Закону про творчі спілки — велика перемога всіх його ініціаторів.

Подвижницькою можна назвати величезну роботу Михайла Степаненка, по поверненню з небуття раритетів української музики ХVІ—ХІХ сторіч. Починаючи з дослідження «Фортепіанне мистецтво України» у «долисенківський період», видання хрестоматії «Українська фортепіанна спадщина», збірок «Музичний архів», Михайло Борисович провадить величезну роботу як музикознавець -«археолог». Його «розкопки» збагатили сучасну українську музичну культуру безцінними творами — Сонатою для скрипки і чембало Максима Березовського, Концертом Ре мажор для чембало з оркестром Дмитра Бортнянського. Скрупульозна робота з розшифровування і редагування творів М. Березовського, Д. Бортнянского, А. Лизогуба, Е. Білоградської, Л. Іллєнка, Т. Шпаковського, А. Гусаковського, яку можна порівняти з тонкою роботою реставраторів художніх полотен. Повернення до сучасного життя цих прекрасних творів минулого — значне збагачення знань про «долисенківський період» української музики, великий внесок