Також одним з визначальних процесів формування сучасної музичної культури України є створення багатьох молодіжних організацій.

У даний момент по всій території України поширюється діяльність таких організацій.

Статутні цілі цих об’єднань: розвиток сучасної музичної культури, підвищення професійного рівня диск жокеїв та творчих колективів, популяризація кращих зразків сучасної вітчизняної та зарубіжної музики; підвищення культури відпочинку; захист прав та інтересів працівників сфери шоу-бізнесу

Немає зараз більш масового мистецтва, чим поп-музика. Але критики називають українську поп-музику - дрібною, хоча українська народна пісенна традиція навряд чи не сама багата у світі. Музична культура в українського народу повинна бути дуже глибока, і генерувати він повинний геніїв хоча б в арифметичній прогресії.

Висновки

Прийняті в тій чи іншій культурі норми відносин із власним минулим, історизм культури – найважливіший аспект її індивідуальності в сучасному. І музичні культури різних типів, як частини більш загальних культурних світів, відбивають властивий їм історизм самою своєю структурою, структурою художньої діяльності і своїх художніх текстів.

Для середньовічної свідомості, наприклад, характерна концепція подвійного часу: “надмісячного”- вічного і “підмісячного” – мінливо тимчасового, залежного і похідного від вічного. Така світоконцепція часу відбита в структурі імпровізаційної музичної культури. В неї завжди входить обмежений набір стабільних як би “від століття” даних і загальновідомих в усній традиції даного співтовариства мелодійних формул, що проростають у кожнім виконанні в новій імпровізаційно-неповторній формі живої творчої ідеї

Історизм як принцип мислення, що співвідносить минуле із сучасністю як етапи єдиного історико-культурного процесу, затвердився лише в XIX столітті і знайшов своє втілення в концертній музичній культурі України. Мистецтво виконавської інтерпретації склалося в ній як спосіб зрозуміти свій час через відношення вчасно іншому, своє світовідчування через відношення до іншого світовідчування.

До нашого сторіччя музичні світи різних типів майже не перетиналися між собою, будучи приналежністю різних епох і країн, пізніше – різних соціальних спільностей. Але в XX столітті, коли перемішування соціокультурних шарів майже нівелювало їхні територіальні границі (село – місто – пригород) і зовнішні (побутові) ознаки їхніх носіїв, найбільш стійкою ознакою приналежності, що диференціює, до тієї чи іншої культурної традиції виявився сам спосіб мислення, відбитий у способі культурної діяльності.

Тому сталися такі різки зміни в музичній культурі України в 20-му столітті. Відкрився шлях для змішування української культури з культурами різних країн та з минулим цих країн. Сучасна молодіжна музична культура зовсім не схожа на українську музичну культуру початку 20-го століття, але вона, як і та несе в собі відбиток сучасності.

Багато добутків залишається і в розвитку класичної музики, як наприклад, роботи Михайла Степанидко як дослідника-музикознавця. Він неодноразово просував свої архівні знахідки через відділ музикознавства Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології імені М.Ф.Рильська НАН України. Саме він відкрив невідомі добутки М. Березовського, Д. Бортнянского, братів Лизогубов, Тимофія Безуглого.

Використана література

1. Дзеркало тижня № 8. – К., 2003.

2. Дзеркало тижня № 7. – К., 2002.

3. Газета Хрещатик. - четвер, 2 серпня. – К., 2001.

4. "Культура і життя". - № 4. – К., 1997.

5. Київський телеграф. - № 9. – К., 2003.

6. filarmonia.com.ua