відкинуто. З даного питання протягом 1920—1921 pp. усередині партії точилася безперервна боротьба, й українські комуністи вперто намагалися втримати завойоване ними право (хай би й формальне) на здійснення культурної та мовної українізації. М. Скрипник, тоді найвидатніший більшовик на українському боці, керувався в цій боротьбі принципом (викладеним Затонським на Х з'їзді РКП(б) в березні 1921 p.), згідно з яким “необхідно витруїти з голів товаришів уявлення про радянську федерацію як федерацію обов'язково "російську", адже справа не в тому, що вона російська, а в тому, що вона радянська”.
Поряд із гіркотою поразки цей період (1917-1921 рр.) для українського народу є періодом і певних досягнень. Зросла національна самосвідомість. Значна частина українського народу впевнилась у власних силах. Тому хоча за ці роки і не відбулася переможна соціально-політична революція, однак безперечним є те, що національна революція у свідомості, почуттях народу здійснилася, і це був суттєвий крок уперед - крок до справжньої державності.
Список використаної літератури
Гречанко В.А., Чорний І.В., Кушнерук В.А., Режко В.А. Історія світової та української культури. – К.: Літера, 2000. – 464 с.
Греченко В. Історія світової та української культури. – К., 2000.
Історія світової культури. Левчук Л.Т. – К.: Либідь, 1994.
Історія України. Лановик Б.Ф. та ін. – К.: “Знання”, КОО, 1999. – 574 с.
Історія української літератури: у 2 т. – К., 1988.
Культура українського народу / під ред. Тимошника М.С. – К., 1994.
Ліндсей Дж. Коротка історія культури. В 2-х томах. – К.: Мистецтво, 1995.
Попович М. Нарис історії культури України. – К., 1998.
Субтельний О. Україна: історія. – К., 1995.
Українська та зарубіжна культура / За ред. М.М. Заковича. – К., 2000.