Загальна характеристика кінематографу Великої вітчизняної війни

ПЛАН

Вступ

Фільми про Велику Вітчизняну війну займають особливе і винятково важливе місце як в історії радянського кіно, так і в сучасному кінематографічному процесі.

От уже майже шістдесят років потік фільмів про минулу війну не переривається, і немає ніяких підстав говорити про його збідніння. У них, у цих фільмах, усі ці роки є своя, і притім широка, глядацька аудиторія, є і вірність цій темі в ряду видатних художників.

Важливо, що фільми продовжують виходити. Але ще більш істотно, що найвищі художні перемоги в повоєнному радянському кінематографі пов'язані насамперед із фільмами про Велику Вітчизняну війну. Звертання до військової теми в більшості випадків викликало вибух творчої енергії в художників самих різних поколінь.

Це почалося ще у військові і перші повоєнні роки. Фільми про війну стали етапними для багатьох кінематографістів старшого покоління - В. Пудовкіна й А. Довженко, И. Савченко і М. Донського, С. Герасимова і М. Ромма, Ф. Ермлера й А. Роома, И. Пир'єва й А. Столпера, Б. Барнета і М. Калатозова. Потім у кіно прийшло нове покоління режисерів. Поставлені ними фільми про війну фактично були початком їхнього шляху в кінематографі. Так починалася творча біографія С. Бондарчука, Г. Чухрая, С. Ростоцького, Л. Куліджанова, Я. Сегеля. Для багатьох це були сторінка їхньої особистої біографії.

Причина, що породжує цей неослабний, цей жагучий і стійкий інтерес художників до минулої війни, - пам'ять про війну. Проходять роки і десятиліття, а пам'ять про великий іспит і подвиг народу як і раніше обпікає нас. Цей іспит, мабуть, був найважчим з усіх, що винесла за всю історію наша країна.

1. Значення кінематографу під час Великої Вітчизняної війни

Світова слава радянського кіно почалась із фільмів про революцію. Такого ще не був ніде і ніколи: революційний народ став головним героєм кінематографу, його уява явилася на екрані багатоликим і різноманітним. І створювалася ця колективна уява з такою художницькою майстерністю і захопленістю, що здавалося часом, ніби кінематограф із усім його тодішнім художнім арсеналом тільки для того і винайдений, щоб утілити на екрані саме цю тему - тему революції. Революції не тільки як сили, що руйнує несправедливий стан, але і як сили що направляє, як ідеї, що треба захищати і відстоювати до останньої краплі крові. Кінематограф із величезною силою втілив почуття революційної спільності мас, що визвало небачений ентузіазм і героїзм.

У зміцненні фронту і тилу Комуністична партія надавала велике значення кінематографії. У 1943 р. при ЦК ВКП(б) була скликана спеціальна нарада з питань кіно, що визначило практичні задачі кінематографії в умовах військового часу. У 1944 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанови «Про виробництво кіножурналів і документальних фільмів» і «Про роботу кінотеатрів і кіноперусувок в Ул’янівській області». У цих постановах ЦК ВКП(б) зажадав підвищити художній рівень документальних фільмів і кіножурналів про Вітчизняну війну, «які своєчасно й правдиво відображають бойової дії радянських військ, героїзм і високе військове мистецтво наших бійців і офіцерів, міць радянської техніки і її вміле застосування в боях, всенародну підтримку Червоної Армії трудівниками радянського тилу».

Постанови ЦК ВКП(б) допомогли діячам кінематографії правдиво і переконливо показати кінострічками всю небезпеку, що нависнула над Радянською Батьківщиною, мобілізувати радянських воїнів і трудівників тилу на розгром ворога.

Після віроломного нападу фашистів на Радянський Союз десятки кінематографістів поїхали з камерами на фронт, щоб запам'ятати ратний подвиг народу. Багато хто з них загинули. Але сьогодні ми маємо неоціненну кінолетопись війни, що постійно використовується в кіно і на телебаченні. Останній тому приклад - двадцятисерійний фільм «Велика Вітчизняна».

Майстра ігрового кінематографу, не маючи можливості за умовами виробництва швидко приступити до постановки великих картин, звернулися до кіноформам часів цивільної війни - почали знімати короткі «агітфільми». Три-чотири такі стрічки складали «бойовий кінозбірник», що оперативно відкликався на події дня. «Бойові кінозбірники» допомагали мобілізації сил народу, виховували ненависть до ворога, славили героїзм солдат.

Примітно, що фронтовики гостро відчували себе продовжувачами великої справи революції, і це відчуття в них нерідко асоціювалося з революційним кінематографом. Традиція революційного кінематографу, творчо переломлена відповідно до вимог часу, проявила себе потім у кращих фільмах про Велику Вітчизняну війну.

Отже, уже є багата сорокалітня історія розвитку військової теми в радянському кінематографі, історія художнього осмислення досвіду війни на різних етапах розвитки нашого суспільства.

Перший період - військове чотирьохліття. При всіх труднощах і витратах, породжених об'єктивними обставинами, вже тоді було досягнуто багато чого. У кращих фільмах цього часу підводилася уява героїчного народу, що бореться, виникала вражаюча картина народного життя у виняткових, часом нестерпних умовах. Було призначено початок епічної традиції зображення найважливіших боїв, різноманітних художніх рішень драми особистості на війні, був намічений діапазон жанрових форм, аж до перших спроб створення військової комедії. Вже тоді ми зустрічали в ряді фільмів естетику художнього документалізму, а в інших картинах і елементи того, що пізніше назвуть метафоричним кіно.

Другий етап - повоєнні п'ять-шість років. Кінематограф розвиває знайдені традиції, йде як би вшир, убираючи всі нові прошарки життєвого матеріалу, йде і всередину, зображуючи психологічну складність